Лише час підкаже. Джеффри Арчер

став гіршим майже у всіх інших дисциплінах, – відповів той.

      Джайлз намагався приховати збентеження і продовжував шукати якусь іншу станцію у своєму радіоприймачі.

      – Але ви мали бачити гол, який він забив у ворота «Ейвонгерсту», – заступився за приятеля Гаррі. – Ми всі впевнені, що він стане капітаном команди наступного року.

      – М’ячі не допоможуть вступити до Ітона, – зауважив пан Беррінґтон, не дивлячись на Гаррі. – Настав час братися за розум і працювати як слід.

      Упродовж якогось часу ніхто нічого не казав, доки мовчанку не порушила пані Беррінґтон:

      – Ви – той Кліфтон, який співає в хорі у церкві Святої Марії у Редкліффі? – запитала вона.

      – Гаррі – справжній соліст, – сказав Джайлз. – Насправді він хоровий стипендіат.

      Гаррі усвідомив, що батько Джайлза зараз споглядає на нього.

      – Гадаю, я вас впізнала, – зауважила пані Беррінґтон. – Ми з дідусем Джайлза якось відвідали месу в церкві Святої Марії, коли хор школи Святого Беди приєднався до виступу Бристольської ґімназії. Виконання «Я знаю, що мій Спаситель живий»[18] було просто бездоганним, Гаррі.

      – Дякую, пані Беррінґтон, – зашарівся Гаррі.

      – Ви плануєте вступати до Бристольської ґімназії після того, як закінчите школу Святого Беди, Кліфтоне? – запитав пан Беррінґтон.

      «Знову Кліфтон», – подумав Гаррі.

      – Тільки якщо отримаю стипендію, сер, – відповів він.

      – Але чому це настільки важливо? – поцікавилася пані Беррінґтон. – Напевно вам запропонують місце, як і будь-якому іншому учневі?

      – Позаяк моя мати не зможе дозволити собі заплатити, пані Беррінґтон. Вона працює офіціанткою у «Королівському готелі».

      – А ваш батько…

      – Він помер, – сказав Гаррі. – Його вбили на війні.

      Він уважно спостерігав, як відреагує пан Беррінґтон, але, як хороший гравець у покер, не видавав своїх почуттів.

      – Мені шкода, – сказала пані Беррінґтон. – Я не знала.

      За спиною Гаррі відчинилися двері, і зайшов лакей, який ніс двоповерховий торт, спечений зумисне до дня народження, на срібній таці, і поставив посеред столу. Після того як Джайлзу вдалося задути всі дванадцять свічок одним подихом, усі зааплодували.

      – А коли у вас день народження, Кліфтоне? – поцікавився пан Беррінґтон.

      – Був місяць тому, сер, – відповів Гаррі.

      Пан Беррінґтон відвернувся від нього. Лакей повибирав свічки, перш ніж вручити молодому господареві великого ножа для розрізання торта. Джайлз узявся до роботи і поклав п’ять нерівних шматочків на блюдця, які покоївка поставила на стіл. Дікінс з’їв грудки глазурі, що попадали в його тарілку, перш ніж відкусити сам торт. Гаррі наслідував приклад пані Беррінґтон. Він узяв маленьку срібну виделку, що лежала біля тарілки, відкраяв маленький шматочок своєї порції і поклав виделку назад на тарілку. Лише пан Беррінґтон не торкнувся свого шматка торта. Раптом він без попередження піднявся зі свого крісла і мовчки вийшов.

      Мати Джайлза

18

Книга Йова, 19:25.