Лише час підкаже. Джеффри Арчер

пані Беррінґтон, – спробував змінити тему Дікінс.

      Жінка всміхнулася.

      – Це не я, Дікінсе, це моя люба матінка. – Дікінс знітився, і пані Беррінґтон хутко додала: – Але який чарівний комплімент! Її вважали справжньою красунею свого часу.

      – А хто його намалював? – запитав Гаррі, щоб вирятувати Дікінса.

      – Ласло[16], – відповіла пані Беррінґтон. – А чому ви питаєте?

      – Оскільки зацікавився, чи не міг намалювати один і той самий маляр і портрет джентльмена в залі.

      – А ви спостережливі, Гаррі, – похвалила пані Беррінґтон. – На портреті, який ви бачили в залі, намальований мій батько, і його справді також намалював Ласло.

      – А чим займається ваш батько? – поцікавився Гаррі.

      – Гаррі ніколи не перестає розпитувати, – пояснив Джайлз. – До цього просто треба звикнути.

      Пані Беррінґтон посміхнулася:

      – Він імпортує вина, зокрема, хереси з Іспанії.

      – Так само як «Гарвіз», – сказав Дікінс з повним ротом сендвічів із огірками.

      – Так само як і «Гарвіз», – підтвердила пані Беррінґтон.

      Джайлз усміхнувся.

      – Ось іще одна канапка, Гаррі, – указала пані Беррінґтон, помітивши, що очі хлопця вступилися в тарілку.

      – Дякую, – сказав Гаррі, не спроможний вибрати між копченим лососем, огірком, яйцем і помідорами. Але все ж зосередився на лососі, дивуючись його смаку.

      – А як же ви, Дікінсе?

      – Дякую, пані Беррінґтон, – сказав той і взяв іще одну канапку з огірками.

      – Я не можу називати вас Дікінсом, – схаменулася мати Джайлза. – Це звучить як ім’я одного зі слуг. Скажіть мені своє ім’я.

      Дікінс знову знітився.

      – Краще називайте мене Дікінсом, – запропонував він.

      – Його ім’я Ел, – підказав Джайлз.

      – Таке гарне ім’я, – сказала пані Беррінґтон, – хоча мені здається, що ваша мати називає вас Аланом.

      – Ні, ні, – сказав Дікінс, усе ще похнюпивши голову.

      Двоє інших хлопців, здавалося, були здивовані цим відкриттям, але нічого не сказали.

      – Моє повне ім’я Елжернон, – нарешті зізнався він.

      Джайлз засміявся, але пані Беррінґтон не звернула уваги на вибрик свого сина.

      – Ваша мати, вочевидь, була шанувальницею Оскара Вайлда, – припустила вона.

      – Авжеж, – підтвердив Дікінс. – Але я волів би, щоб вона назвала мене Джеком або навіть Ернестом.

      – Я б не стала цим турбуватися, – зауважила пані Беррінґтон. – Зрештою, Джайлз також страждає від подібного приниження.

      – Мамо, ти ж обіцяла, що не будеш…

      – Ви маєте вмовити Джайлза назвати вам його друге ім’я, – сказала вона, ігноруючи протест.

      Коли Джайлз не відповів, Гаррі і Дікінс із надією поглянули на пані Беррінґтон.

      – Мармадюк, – зітхнула вона. – Як і його батько, і дід до нього.

      – Якщо хтось із вас розповість це, коли ми повернемося до школи, – сказав Джайлз, поглянувши на двох своїх друзів, –

16

Філіп Алексіс де Ласло (1869–1937) – художник-портретист угорсько-єврейського походження, який прославився численними портретами європейської аристократії та членів монархічних родин.