Феноменологія духу. Георг Гегель

та негативну електрику, відстань, швидкість, притягальну силу й тисячі інших речей, що становлять зміст моментів цього процесу. В поясненні саме тому так багато самозадоволення, що свідомість при цьому, якщо можна так висловитися, безпосередньо спілкується з собою, тішиться тільки собою, хоча здається, ніби вона робить щось інше, але насправді вона переймається тільки собою.

      У протилежному законі – як інверсії першого закону, – або у внутрішній відмінності, безкінечність, щоправда, й сама стає об’єктом тями, але вона як така знову не спромагається віддати їй належне, ще раз поділяючи на два світи, на дві субстанційні стихії, відмінність у собі, самовідштовхування однойменного і притягання нетотожного; процес, яким він є в досвіді, є тут для тями подією, а однойменне й нетотожне є тут для неї предикатами, сутність яких – субстрат, що існує. Те саме, що є для тями об’єктом у чуттєвій оболонці, є для нас у своїй суттєвій формі чистим поняттям. Таке осягання відмінності такою, якою вона є насправді, або осягання безкінечності як такої, існує для нас або в собі. Пояснення поняття належить науці, але свідомість, безпосередньо маючи це поняття, знову постає як власна форма або нова постать свідомості, що в попередньому не визнає своєї сутності, а дивиться на нього як на щось цілковито інше. Оскільки поняття безкінечності – об’єкт свідомості, вона є усвідомленням відмінності як відмінності, що водночас миттю скасована; свідомість існує для себе самої, вона є диференціюванням недиференційованого, або самоусвідомленням. Я відрізняю себе від себе, і при цьому мені безпосередньо стає ясно, що це диференційоване не є диференційованим. Я, однойменне, відштовхуюсь від самого себе, але оте диференційоване, утверджене як нетотожне зі мною, безпосередньо, будучи диференційованим, не є відмінністю для мене. Щоправда, усвідомлення чогось іншого або якогось об’єкта взагалі й саме неминуче є самоусвідомленням, відображеністю в собі, усвідомленням себе в своїй іншості. Необхідний перехід від попередніх форм свідомості, які мали за свою істину річ, щось інше, ніж вони самі, якраз і виражає не тільки те, що усвідомлення речі можливе лише для самоусвідомлення, а й те, що тільки це самоусвідомлення є істиною тих форм. Але ця істина присутня тільки для нас, а не для свідомості. Самоусвідомлення тут стало тільки для себе, воно ще не стало єдністю зі свідомістю взагалі.

      Ми бачимо, що у внутрішньому з’явищі тяма насправді дізнається не про що інше, як про саме з’явище, проте не таке, яким воно є як взаємодія сил, а про цю взаємодію сил у її абсолютно загальних моментах та в русі цих моментів; фактично тяма дізнається тільки про себе. Піднесена над сприйняттям свідомість репрезентується як поєднана з надчуттєвим світом через посередництво з’явища, крізь яке вона розглядає тло, що міститься за з’явищем. Обидві крайності – чисте внутрішнє і внутрішнє, що дивиться в це чисте внутрішнє, – відтепер збігаються і, як крайності, а також