Феноменологія духу. Георг Гегель

те, що є об’єктом у собі, а об’єктом – те, чим він є як об’єкт або для якогось іншого, виявляється, що буття-в-собі і буття-для-іншого – це те саме; в‐собі – це свідомість, а водночас і те, для чого існує інше (в-собі) саме для свідомості і в‐собі об’єкта, і його буття для іншого – те саме; Я – водночас і зміст відносин, і саме пов’язування; саме Я стоїть супроти іншого і водночас сягає далі того іншого, що для себе теж є тільки собою.

      Разом із самоусвідомленням ми вступаємо тепер у питоме царство істини. Треба подивитись, як попервах виникає форма самоусвідомлення. Коли розглядати цю нову форму знання – знання про себе – у її відносинах із попередньою формою, тобто знанням про іншого, ми, щоправда, бачимо, що знання про іншого зникає, але водночас його моменти зберігаються, тож втрата полягає в тому, що ці моменти наявні тут такими, якими вони є в собі. Буття гадки, одиничність і протилежна їй загальність сприйняття, так само як пусте внутрішнє тями – це вже не сутності, а моменти самоусвідомлення, тобто абстракції чи відмінності, які водночас для свідомості нічого не важать або взагалі не є відмінностями, будучи лише чистими зникущими сутностями. Отже, видається втраченим тільки головний момент, а саме: просте незалежне існування для свідомості. Але самоусвідомлення фактично – це відображення з буття чуттєвого і сприйнятого світу і, по суті, повернення з іншості. Як самоусвідомлення це рух, та оскільки воно відрізняє тільки само себе як себе від себе, ця відмінність у його очах стає безпосередньо скасована як іншість. Відмінності немає, і самоусвідомлення – тільки нерухома тавтологія: Я – це Я; оскільки для самоусвідомлення ця відмінність не має форми буття, це не самоусвідомлення. Отже, іншість для самоусвідомлення – це якесь буття, відмінний момент, а водночас є для нього ще й другим відмінним моментом – його єдністю з тією відмінністю. З тим першим моментом самоусвідомлення зберігає свою позицію як свідомість, а також зберігає [як свій об’єкт] увесь обшир чуттєвого світу, але водночас тільки як поєднана з другим моментом – єдністю самоусвідомлення з самим собою; отже, чуттєвий світ для самоусвідомлення – це існування, що, проте, є лише з’явищем, або відмінністю, що в собі не має буття. Але ця протилежність з’явища та істини має за свою сутність лиш істину, а саме: єдність самоусвідомлення з самим собою; ця єдність має стати суттєвою для самоусвідомлення, тобто самоусвідомлення – це бажання взагалі. Відтепер свідомість як самоусвідомлення має подвійний об’єкт: один безпосередній, об’єкт чуттєвої вірогідності і сприйняття, що, проте, позначений для самоусвідомлення характером негативності, і другий об’єкт, тобто себе, що є справжньою сутністю й існує передусім лише в протилежності з першим об’єктом. Самоусвідомлення репрезентується тут як процес, у якому ця протилежність скасована, тож утверджується самототожність усвідомлення.

      Об’єкт, що для самоусвідомлення є негативним, для