Феноменологія духу. Георг Гегель

і надає собі таким чином вірогідності як справжньої вірогідності, тобто вірогідності, яку воно стало усвідомлювати в об’єктивній формі.

      Але в цьому стані задоволення воно дізнається в процесі досвіду про незалежність свого об’єкта. Бажання і здобута при його задоволенні власна вірогідність зумовлені об’єктом, бо вірогідність існує через скасування цього іншого; щоб було таке скасування, потрібне це інше. Таким чином, самоусвідомлення не спромагається скасувати об’єкт своїм негативним ставленням до нього, бо таким ставленням радше знову створює його, так само як і бажання. Бажаний об’єкт – це фактично щось інше, ніж самоусвідомлення, оця сутність бажання, і саме завдяки цьому досвіду стає очевидною ця істина. Водночас самоусвідомлення теж абсолютне для себе, і то тільки через скасування об’єкта, й повинно відчути своє задоволення, бо це істина. Отже, з огляду на незалежність об’єкта воно може досягти задоволення лише тоді, коли цей об’єкт сам здійснює в собі заперечення, і він мусить здійснювати це своє заперечення в собі, бо він негативний у собі й повинен бути для іншого тим, чим він є. Оскільки об’єкт – це заперечення в собі й водночас незалежний, він є свідомістю. В житті, що є об’єктом бажання, заперечення або полягає в якомусь іншому, тобто в бажанні, або є визначеністю, що стоїть супроти якоїсь іншої байдужої форми, або постає як своя неорганічна загальна природа. Але ця загальна незалежна природа, в якій заперечення стає абсолютним запереченням, – це рід як такий або як самоусвідомлення. Самоусвідомлення досягає задоволення тільки в якомусь іншому самоусвідомленні.

      Поняття самоусвідомлення стає завершеним лиш у цих трьох моментах: а) чисте недиференційоване Я – це перший безпосередній об’єкт самоусвідомлення; б) але сама ця безпосередність є абсолютним опосередкуванням, лише скасуванням незалежного об’єкта, або бажанням. Задоволення бажання – це, щоправда, відображення самоусвідомлення в собі, або вірогідність, що стала істиною; в) але істина цієї вірогідності – це радше подвійне відображення, подвоєне самоусвідомлення. Для свідомості воно стає об’єктом, що в собі самому утверджує свою іншість, або відмінність як пусту відмінність, і є в цьому незалежним. Звичайно, недиференційована, просто жива форма скасовує в процесі життя свою незалежність, але перестає разом зі своєю відмінністю бути тим, чим вона є; проте об’єкт самоусвідомлення й далі не залежний у своїй негативності до себе; таким чином, він сам для себе рід, загальна плинність у самій властивості свого відокремлення; це живе самоусвідомлення.

      Це самоусвідомлення для якогось самоусвідомлення. Тільки тоді й тільки завдяки цьому самоусвідомлення набуває реальності, бо лише тут воно набуває єдності з собою в своїй іншості; Я, що становить об’єкт його уявлення, – насправді не об’єкт; незалежним є тільки об’єкт бажання, бо цей об’єкт – загальна незнищенна субстанція, плинна самототожна сутність. Якщо самоусвідомлення