Господар колодязів. Марина и Сергей Дяченко

це не був Арунас. Юстин із жаху закрутив головою; в кутку спальні стояла висока фігура, і напівтемрява поруч згущувалася, перетворюючись на темряву.

      – Це я, пане майбутній князю, – у голосі Господаря Колодязів була насмішка. – Не лякайся. Я тут за договором зі Звором.

      – Нам можна одружитись?! – Юстин спустив із ліжка босі ноги. – Нам – можна? Адже тепер я князь… Аніта…

      – Ти ще не князь, – Ос вільно чи мимоволі повторив слова Вухатого. – Будеш князем – завтра… Але спершу я ввійду в твою душу і залишу там червоний шовковий прапорець. Звор заплатив мені – не грошима, звичайно…

      – Аніта… Що?!

      – Це умова твого князювання. Прапорець у твоїй душі буде невідчутний для тебе, однак ти ніколи не зможеш учинити – або помислити – проти волі Вухатого. Ти був черв’яком, він зробив тебе князем – адже він може розраховувати хоча б на вірність, чи не так?

      Юстин сидів, не торкаючись ступнями ворсистого килима. Тонка нічна сорочка повільно прилипала, приклеювалася до холодної мокрої спини.

      – Стривайте, – сказав він пошепки. – Але я ж і так буду вірний Вухатому… У мене і в думках не було зрадити його!

      – Зараз ти молодий, – заперечив Господар Колодязів, роблячи крок уперед, пливучи крізь хиткий простір, ніби крапля олії поверхнею води. – Нині ти наївний… Твої клятви легкі… і легко забуваються. Прапорець – вічний… Тобі доведеться деякий час дивитися мені у вічі.

      – Я мушу впустити вас у свою душу? – із жахом запитав Юстин.

      – Тобі нічого боятись. Я тільки залишу там червоний шовковий прапорець. Непомітний, розміром з горіхову шкаралупу. І ти не змінишся ні на волосок, ти залишишся собою.

      – Я не впущу вас, – сказав Юстин, відсуваючись назад.

      – Але ж ти хочеш бути князем?

      – Але я і так вірний Звору! Він нічого не говорив про…

      – Звор дуже мало говорить, набагато більше робить. Ти хочеш бути князем?

      – Хочу!

      – Тоді ти мусиш прийняти прапорець.

      Зробилося тихо. Вогники в нічних лампах ледь жевріли.

      – А якщо я не прийму? – пошепки запитав Юстин. Темна фігура похитнулася:

      – Тоді я піду… Князем стане інший юнак. Його ім’я Арунас, він зараз у в’язниці…

      – У в’язниці?!

      – Так. А інші мертві, і ти теж будеш мертвий. Тому що мудрий князь ніколи не залишить живим претендента на трон настільки ж законного, як і він сам…

      – Це неправда!

      – Ти сам сказав про це Звору. Ти сам зрозумів сенс цього жорстокого, не сперечаюся, вчинку… Хто говорив тобі, що бути князем – просто?

      – Ніхто не говорив, – сказав Юстин, раптово відчуваючи повний спокій. І – порожнечу.

      Господар Колодязів знову ступив уперед – і одним рухом перемістився через усю кімнату, опинившись просто перед Юстином:

      – Ти боїшся. Ти злякався. Ти, як дитина, яка вперше побачила лікаря.

      – Я не боюся, – сказав Юстин, розуміючи, що бреше.

      – Зараз вирішується,