Господар колодязів. Марина и Сергей Дяченко

це тій жирній жабі.

      Юстин стиснув скроні долонями, та легше не стало. Він зрозумів, давно зрозумів, про що говорили жилавий і тонкогубий. Він зрозумів – і навіть повірив.

      Рекрутчина, ворони, страх. Ось що згадується при слові «Червонобровий».

      «…Я кину монетку, і ніхто не знає напевно, як вона впаде. Якщо випаде мертвий князь…»

      Дід – знав? Навряд.

      – Розумієш, – сказав Акір жилавому, дуже серйозно сказав, без тіні хизування. – Я краще віритиму своїй матері, ніж якійсь жабі. Може, ти вчинив би по-іншому – твоє право…

      Юстин зрозумів, що непомітно для себе смикає пластир на руці і вже третину його розсмикав.

      – Та скільки хочеш, – байдуже відгукнувся жилавий. – Вір… Тільки питання все ж не в тому. Питання, братики, ось у чому – на кий біс нас зібрали? У лазні попарити?

      – Прикінчити, – з незрозумілим задоволенням сказав тонкогубий. – Так завжди робиться. Коли скидають князя, то і діточок усіх під ніж – щоб, значить, диначтію змінити начисто.

      – Династію, а не диначтію, – пошепки сказав Юстин.

      – Що? – тонкогубий примружився.

      – Династію, – сказав Юстин. – А не диначтію.

      – А ти звідки знаєш, ублюдку?

      – Від ублюдка чую, – Юстин навіть трохи посміхнувся. – Кажуть: «Золотар сажотруса плямою дорікає».

      – Ти, може, навіть грамотний? – після паузи поцікавився тонкогубий.

      – Може, – сказав Юстин.

      – А-а, – тонкогубий відвернувся, ніби втративши до Юстина інтерес.

      – Хлопці, – сказав Акір, який остаточно розгубив усю свою браваду. – Хлопці… Ну, не може так бути. Не бастард я. І ти, – він тицьнув пальцем у того хлопця, чия мати була селянкою й виростила одинадцять здорових дітей, – ти теж… І ти, – Акір обернувся до Юстина. – Що ж ти віриш так легко, що твоя мати…

      І Акір запнувся. Смагляве обличчя його зробилося мідним через приплив крові.

      – А то ти не знаєш, як це буває, – сказав у тиші веснянкуватий хлопець років двадцяти. – До нас на хутір Червонобровий їздив, як до себе додому. Хто з дівчат сподобається – готово, батьків не питає і обручок не дарує, тут-таки й весілля на один день…

      Акір захитав головою:

      – Ні. Моя мати з дому не виїжджала навіть… Мій батько полював!

      – Полював, – гмикнув тонкогубий. – Добряче полював на баб.

      Акір схопився і кинувся на тонкогубого; хтось метнувся розбороняти, але з лихої нагоди дістав у ніс, розлютився і включився в бійку на правах учасника. Пролилася перша кров; Юстин відійшов убік, узяв відро з водою, що стояло біля порога, і перекинув на забіяк.

      На нього визвірились:

      – Дурень! Домохранець смердючий!

      Бійка змінилася лайкою. Юстин дивився, як Акір витирає розбитий ніс, як у веснянкуватого стрімко запливає око, як жилавий, лаючись по-чорному, намагається викрутити поли мокрої сорочки – а перед очима у нього стояли яблука, повільно падаючи у високу траву одне за одним.

      І як трава погойдується, змикаючись.

      Тепер усі дивилися на нього.

      – Я