Янголятко. Колин Маккалоу

мені. Я посміхнулася у відповідь.

      – Гей, вирішила посидіти з нами, так? – За мить маленьке створіння сиділо вже у місіс Дельвекіо-Шварц на колінах і продовжувало мені посміхатися, але маленькою ручкою жадібно хапатися за сукню місіс Дельвекіо-Шварц.

      – Це моя дочка Фло, – сказала хазяйка будинку. – Бачте, чотири роки тому я вважала, що у мене вже почався клімакс, аж раптом розболівся живіт, я пішла до туалету, вважаючи, що мене пронесе, і – бух! На підлозі, звиваючись у слизу, немов черв’як, з’явилася Фло. Мені навіть і на думку ніколи не спадало, що я вагітна, доки вона раптом не з’явилася, – щастя, що я не втопила тебе в унітазі. Правда, янголятко?

      Останні слова зверталися до Фло, яка бавилася ґудзиком.

      – Скільки їй років? – спитала я.

      – Нещодавно виповнилося чотири. Козеріг, не схожий на Козерога, – відповіла місіс Дельвекіо-Шварц, звичним жестом розстібаючи сукню. Звідти випали груди, схожі на старі шкарпетки, у яких великий палець було набито бобами, та встромила свій величезний загрубілий сосок у рот Фло. Фло блаженно заплющила очі, розкинулася в материних обіймах та стала смоктати довго, неймовірно гучно присмоктуючи. Я сиділа роззявивши рота, не знаючи, що сказати. Очі-рентгени відвели погляд від доньки й пронизали мене.

      – Любиш матусине молочко, так, Фло? – промовила вона співучо. – Я розумію, що їй чотири, так, але до чого тут вік, принцесо? Найсмачніші ласощі – матусине молоко. Єдина біда – в неї вже вилізли всі зуби, тож вона так боляче кусається!

      Я так і сиділа роззявивши рота, доки Паппі не запитала цілком несподівано:

      – Отже, місіс Дельвекіо-Шварц, що ви скажете?

      – Я вважаю, що Будинку потрібна міс Гаррієт Перселл, – відповіла місіс Дельвекіо-Шварц, киваючи головою та підморгуючи. Потім вона поглянула на мене й додала: – Ти коли-небудь розмірковувала над тим, щоб поїхати з дому, принцесо? Переїхати у красиву маленьку власну квартирку?

      Я стулила нарешті рота, аж зуби клацнули, і похитала головою.

      – Я не можу собі цього дозволити, – зізналась я. – Розумієте, я відкладаю гроші, щоб поїхати на два роки до Англії попрацювати.

      – Вдома ти сплачуєш за комунальні послуги? – запитала вона.

      Я відповіла, що сплачую п’ять фунтів щотижня.

      – Що ж, у мене насправді є гарна невеличка квартирка в задній частині будинку – дві великі кімнати – за чотири фунти на тиждень плюс світло. У пральні є ванна й туалет – в особистому вашому з Паппі розпорядженні. Моя пожилиця Дженіс Гарві переїжджає. У квартирі є двоспальне ліжко, – додала вона, хитро скосивши очі. – Ненавиджу ці малюсінькі односпальні ліжка, де й не розвернешся.

      Чотири фунти! Дві кімнати за чотири фунти? Сіднейське диво!

      – Якщо житимеш тут, то матимеш кращі шанси позбутися Девіда, ніж вдома, – впевнено зауважила Паппі і додала, знизавши плечима: – Врешті-решт, ти отримуєш непогану зарплату, то зможеш заощадити й на подорож.

      Пам’ятаю, як мені раптом пересохло