ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив. СтаВл Зосімов Премудрословскі

-промямліл піднос Інцефалопат.

      – А ти на халяву користуєшся фондом Оттілія Алігаджіевіча Клопа!!! -крошкі зі рота полетіли нарізно, -І взагалі… тьху, бля, -виплюнул весь вміст з рота він і закричав, перш забравшись на стіл. -Ти служниця тут. Зрозуміла?

      – Так, мій володарю. -понікла Ізольдушка і встала на коліна. Її голова розташувалася поруч із головою стоїть на столі чоловіка. І розміри їх голів просто вразили б будь-якого песиміста: Її голова була в п'ять разів більші за його.

      – Гаразд, хе хе хе, прощаю, винеси цю бабку за двері на ганок. Ні, краще подалі від хати. Зараз ранок і хто-небудь її знайде.

      Дружина взяла труп і забрала, куди наказав господар. Адже вона працювала теж в капцях на посаді технічкою, двірником і секретарем-референтом в званні старшого матраца. Через хвилину повернулася і підійшла, маршируючи до столу.

      – Я її викинула за огорожу.

      – Ти, що, дура, чи що? Це ж ветеран заводу. Правда, що сиділа. Коротше – бомжиха.

      – Ти їси. -жена підсунула тарілку.

      – Не хочу. Ти б її в тарілку ще мені поставила. Який тут їжа? Прибери, он, нехай діти доїдять. Тільки їм не кажи, що я їв. А то вони гидують.

      – Правильно, якщо у тебе з рота говніще пре. Зуби то чистити треба, коли ти їх востаннє чистив, сто років тому? -жена зібрала посуд зі столу і пішла в житлову половину барака.

      – Мовчи жінка! Чого б ти розуміла в запахах? Гаразд, -Оттіла рукавом стер крихти і краплі зі столу. -Що я хотів сказати. Га?.. Значить так, готуйся відряджений до Пітера.

      – Навіщо?

      – О, колега, у нас з'явилося нове серйозна справа. Перше і не останнє!

      – Нас переводять до Пітера? -Арутун висмикнув волосся з ніздрі, зрадів і за стукав ціпком.

      – Ні, бери крутіше. Ми будемо розслідувати серйозна справа, а не копирсатися по сараїв, в пошуках загублених курей і бичача. І потім, коли ми його знайдемо, нас переведуть вище…

      – Це куди, на небо?

      – Дурень, на небі немає міст, В Америку.

      – І що ми будемо шукати? Що потрібно знайти такого, щоб нас відправили в Америку?

      – Ми будемо шукати НОС…

      – Чий НОС? йміть зрозумів Арутун.

      Оттіла заліз на стіл і пройшов до іншого краю, по ближче до Єфрейторові. Присів і, звісивши ноги, подригав ними.

      – Ну, в двох словах.. -начал він в підлогу голоси.

      – А що, пошепки то?

      – Кретин, конкуренція. Це справа можуть відібрати Федерали.

      – Аааа! зрозумів, патрон.

      – Так то, гільза. Хе, кльово! Я «патрон», а ти «гільза». А патрон пхають в гільзу. Хахаха. Смішно?

      – Ні. У патрон сунуть кулю.

      – Що, розумний? А знаєш, що в у нас в країні все розумні – бідні і злиденні. Хочеш обмежевать? Тоді слухай, двічі пояснювати не буду. Святе місце пустим не буває. А твоє місце, не просто Святе.. Знаєш, скільки хочуть тебе поиметь безробітних нашого села, щоб зайняти твоє халявное місце?

      Арутун від страху витріщив очі і по-старечому розплакався.

      – Прости, Патрон, в гільзу вставляють НЕ кулю,