ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив. СтаВл Зосімов Премудрословскі

істота. Той влетів і вдавився в гору Дружину. Живіт з грудьми з амортизував і відкинув дільничного назад.

      – Ти Що? Ізольдушка!? -удівлённо запитав він на льоту і після відчув біль на потилиці, ударившись об підлогу.

      – Ноги витирай, я там помила. -рявкнула вона і продовжила мити підлогу, зігнувшись в попереку, задом до нього. Дільничний обійшов її зад, витер ноги, взув капці з кролячими вушками і увійшов до кабінету. Перше, що він зробив, заліз на стілець, потім на стіл підійшов пішки до телефону і підтягнув його до свого краю. Зняв трубку, сів на край столу і доклав її до вуха. Набрав телефон свого начальника і, киваючи ногами, став чекати, вважаючи гудки.

      – Улли! -послишалось на тому боці дроту після п'ятдесятого гудка.

      – Товариш Маршал? Це дзвонить пан дільничний генерал Клоп.

      – Ааааа,.. це ти? -недовольно зрадів товариш Маршал, -как справи на новому місці? Довго ти не дзвонив, забувати став, хто тебе е… е..хм, годує.

      – Ні, що Ви, Ексімендій Дженіс огли Снєгірьов. Просто не було приводу даремно турбувати Вашу літню голову.

      – Голову, кажеш, карлик?

      – Еее.., ні, вибачте, голову.

      – Гаразд, розберемося після, про етики підлеглих і господарів. Ну, що в тебе, ліліпут, щось важливе?

      – Да!!!

      – Що кричиш, пігмей не російська?

      – Вибачте, дааа.

      – Гаразд, про межі звукової допустимої норми розмови по телефону, прийнятого в першому читанні законодавчих зборів Москви і Росії, ми так само поговоримо пізніше.. І так, що у тебе, Клоп смердючий? І давай швидко, я спізнююся на нараду.

      – Ви дивилися вчора вночі черговий випуск Чергової частини?

      – Ні, у мене ДіВіДішка. А що?

      – У Пітері вкрали пам'ятник Носі.

      – І що?

      – Я б хотів зайнятися розслідуванням цієї справи, якщо Ви дозволите, про високоповажний пан Маршал.

      – Якого ще носа, мені ні хто не докладать, говори зрозуміліше. У будь пам'ятника відрізали ніс?

      – Ну, у Гоголя..

      – У гоголя відрізали ніс?

      – Ні, у Гоголя є розповідь про НІС.

      – І що?

      – На честь цієї розповіді в Пітері встановили пам'ятну дошку і його сперли. І я знаю, приблизно, хто це зробив.

      – Бомжі чи що? Більше нікому. Адже він мідний. І що ти від мене хочеш?

      – Зайнятися цією справою, патрон.

      – Так займися, в чому ж справа? Але тільки у вільний час.

      – Але мені потрібні будуть витрати, відрядження, харчування, проживання в готелі, проїзд на таксі.

      – М-да. З цього і треба було починати. Ось тільки доїхати до Пітера ти можеш і на електричці зайцем, Справа бомжовское, з цього готель ні до чого. Переінакшувати можеш і на вокзалі або, на худий кінець, у бомжів в підвалі. З ними ж і пожрёшь. А по місту і пішки можна прогулятися, заодно і подивитися на визначні пам'ятки Пітера. Грошей в бюджеті немає до тих пір, поки я дачу не добудую. Ну, ти