Шлях королів. Брендон Сандерсон

гепнула об землю зовсім близько від Баского, і в повітря злетіли уламки каменю. Далінар низько пригнувся, завбачливо виставивши поперед себе Сколкозбройця, і перетяв іще одну ногу. З іншого боку Адолін зробив те саме. Тепер потворі бракувало семи ніг – рівно половини. Скільки ж іще чекати, доки вона завалиться? Зазвичай на цьому етапі ловитви з прірвомонстра стирчало вже кілька дюжин стріл. Проте складно сказати, як бути мисливцю, якщо такої попередньої підготовки нема. А крім того, він ще ніколи не полював на такого велетня.

      Далінар розвернув Баского, намагаючись упасти в око тварюці. Залишалось лише сподіватися, що Елгокар устиг…

      – Гей ти, бог! – проревів раптом голос останнього.

      Далінар застогнав, озирнувшись через плече. Король і не думав про втечу. Він крокував до чудовиська, тримаючись однією рукою за бік.

      – Я кидаю тобі виклик, монстре! – пронизливо закричав Елгокар. – Я прийшов по твоє життя! Вони уздрять, як падуть їхні боги, та побачать труп свого державця біля моїх ніг! Я викликаю тебе!

      «Геєно вогненна, що за дурень!» – подумав Далінар, розвертаючи Баского.

      У руці Елгокара знову матеріалізувався Сколкозброєць. Він атакував, цілячи монстрові в груди, а з розтрісканих пластин на його плечі сочилося Буресвітло. Король наблизився й завдав удару по корпусу, відрубавши шматок хітину: Сколкозброєць відітнув його наче людське волосся або нігті. Тоді Елгокар всадив лезо у груди страховища, намагаючись поцілити в серце.

      Тварюка заревіла й стрепенулася, струснувши з себе Елгокара. Він заледве втримав у руці меча. Монстр крутнувся, шмагонувши при цьому хвостом у напрямку Далінара. Той вилаявся та смикнув повіддя, щоби різко розвернути Баского, але хвіст насувався занадто швидко й просто врізався в коня. І за один удар серця Далінар покотився по землі, а Присяжник, вислизнувши з його пальців, залишив довгу борозну на кам’янистому ґрунті й перетворився на імлу.

      – Батьку! – долинув здалеку голос.

      Далінар розпластався на камінні, відчуваючи запаморочення. Він підняв голову й побачив, як Баский зводиться на ноги. На превелике щастя, кінь нічого собі не зламав, хоч на одну ногу й ступав обережно. З подряпин на його тілі сочилася кров.

      – Геть! – наказав Далінар. Ця команда була покликана відіслати тварину в безпечне місце. На відміну від Елгокара, Баский його слухався.

      Великий князь важко зіп’явся на ноги. Зліва долинув скреготливий звук, і Далінар обернувся саме вчасно, щоби хвіст почвари влучив йому простісінько в груди, відкинувши назад.

      Світ перед очима знову захитався, а метал юзом пішов по камінню під акомпанемент какофонії звуків.

      «Ні!» – подумав він, виставивши вниз долоню в латній рукавиці, а тоді рвучко підвівся, за допомогою інерції ковзання підкинувши себе у вертикальне положення. Небо завертілося, а потім щось ніби виправилося, неначе Збруя сама знала, де саме в неї низ. Приземлившись, він усе ще ковзав по камінню, яке скреготіло під його ногами.

      Відновивши рівновагу, він кинувся