55. Джеймс Деларджи

що не побачить сьогодні батька, але легко пережила розчарування. Чендлерові було огидно, що донька так звикла до його відсутності, навіть не ставила запитань. Не дивно, що Тері судитиметься з ним за опікунство. Він ніколи б не зізнався колишній, але вона мала рацію – він дійсно проводив на роботі забагато часу. Але Тері не вдавалося збагнути, що він відповідав за невеличкий загін, який мав охоплювати велику територію. Вагоме виправдання. А їх ще й стало на одного менше, відколи Білл вийшов на пенсію минулого року. Ще одне виправдання, яке може не спрацювати, коли пролунає в суді. Однак ця битва розгорнеться в інший день. Спокійніший день.

      – Татку? – це був Джаспер. Як довго блукали його думки? Чендлер картався, що не може сповна зосередити свою увагу на п’ятихвилинній телефонній розмові.

      – Так, я досі тут, Джаспере.

      Він подумки уявив собі сина з іншого боку дроту. Дев’ять років, щойно доріс до ста тридцяти семи сантиметрів, на голові копиця, яку не приборкати ні щіткою, ні гелем. Лише добрячою кількістю води можна було уярмити волосся настільки, щоб надати якоїсь форми.

      – Я побачив сьогодні в гаражі карт. Можна ми його вивеземо на вулицю, коли ти повернешся?

      Карт був проектом минулого літа. А здавалося, наче відтоді вже минули роки. Відколи літо закінчилося, карт стояв у глибині гаража, чекаючи нагоди знову заволодіти хлопчиковою увагою.

      Чендлер подумав порадити йому попросити дідуся, але відігнав цю думку. «Затримай їх усередині», – нагадав він собі. Але можна було не перейматися. Джаспер уже відкинув цей варіант.

      – Дідусь не годиться. Він занадто старий. Не може штовхати мене. Він занадто швидко втомлюється.

      Чендлер уявив, як розгнівався б дідусь, почувши це, і всміхнувся від цієї думки.

      – Так, не змушуй його бігати за тобою. Я тебе вже попереджав.

      – Так, татку.

      Сержант знову глипнув на стійку. Нік ще розмовляв.

      – А тепер дай мені поговорити з бабусею чи дідусем. Зробиш це для мене, будь ласка?

      – Окей. Бувай, татко.

      – Бувай, Джаспере.

      У слухавці негайно зашурхотіло.

      Материн голос обпікав його крізь телефон. Вона вийшла на стежку війни.

      – То ти не повернешся?

      – Що саме ти чула?

      – Достатньо! – Пронизливий роздратований вереск. – Що таке? Що сталося?

      Як завжди, його мама була дуже кмітлива. Вона зрозуміла: якщо її син не прийде додому, коли пообіцяв, то сталося щось важливе, і їй хотілось про це дізнатися. У її голосі була така наполегливість, наче вона була певна, що заслуговує на це знання, і не збиралася зупинятися, поки не витягне з нього інформацію.

      – Просто дещо, – непевно озвався Чендлер. – Єдине, що я можу сказати: залишайтеся вдома.

      Запала коротенька пауза.

      – Звучить серйозно.

      – Може бути.

      – Чекаєте великої бурі? – поцікавилася вона завуальовано, думаючи, що лінії прослуховуються.

      – Не турбуйся за мене.

      – Мати перестає турбуватися у той день, коли її кладуть у землю.

      – Ма, – знервовано озвався Чендлер, –