Букет улюблених квітів. Светлана Талан

ти приносиш мені щоранку лілії? – запитала вона чоловіка, зателефонувавши.

      – Які лілії? – почула у слухавці здивований голос. – Ти про що?

      – Уже втретє хтось лишає квіти біля мого двору, і це не ти?

      – Ні, не я.

      – Якщо це жарт, то невдалий, – зауважила Тамара.

      – Я справді не приносив тобі квіти. Напевно, хтось у тебе закохався.

      – Не смішно. Мене це починає тривожити.

      – А це не Галина пожартувала?

      Тамара замислилася. Від Галі можна було чекати що завгодно, і жінка вирішила сьогодні ж сходити до неї.

      Галина не чекала на Тамару. Попри десяту годину ранку, жінка ще лежала на дивані. Вона неохоче підвелася, відчинила двері.

      – Привіт! – сказала, смачно позіхнувши. – Заходь!

      Тамара відразу ж пройшла до вікна, прочинила кватирку, бо в кімнаті стояло сперте, важке повітря. Вона помітила під столом кілька порожніх пляшок з-під вина та пива.

      – У тебе є що їсти? – запитала Тамара.

      – Жива, ще з голоду не здохла.

      Тамара пішла на кухню, зазирнула до холодильника – майже порожньо, лише кілька яблук, пара курячих яєць і шматок пирога. Жінка подумала, що вчинила правильно, заскочивши до продуктового магазину по харчі для Галини. Вона виклала продукти з пакета до холодильника й повернулася до Галини.

      – Я там дещо тобі купила поїсти, – почала Тамара, сівши поруч.

      – Дякую. Чого ти прийшла?

      – Скучила, то й завітала. Як ти, Галю?

      – Як завжди.

      – Хочу тебе про дещо запитати.

      – Питай.

      – Ти не залишала квіти біля мого подвір’я?

      – Які квіти?! – Галина здивовано глянула на Тамару.

      Щире Галине здивування переконало, що вона квітів не приносила.

      – Білі лілії.

      – Навіщо б я їх приносила тобі? Напевно, твій коханий Толик тягає.

      – Я його запитувала, каже, що не він.

      – Тоді ще якийсь закоханий дурень, – посміхнулася Галя. – Ти ж у нас он яка красуня! Не те, що я! І краса тобі за двох дісталася, і все інше. Навіть коханців двоє!

      – Не мели казна-що! Галюню, я з тобою хочу серйозно поговорити, – обережно промовила Тамара.

      – Будеш повчати мене як жити?

      – Ні. Погодься на лікування. Так не можна жити! Ти почнеш справжнє життя, без алкоголю, влаштуєш особисте і…

      – Мені подобається моє життя! – перебила її Галина.

      – Ти обманюєш сама себе. Не може людину влаштовувати життя від однієї чарки до другої.

      – Я все, що мала, вже втратила! – нервово вигукнула жінка.

      – Не все! Дещо можна повернути, і ти цього хочеш, треба лише твоє бажання змінитися. Галю, я не наполягаю і силувати тебе не маю права. Просто пропоную тобі один із найкращих у нашій області реабілітаційних центрів, лікування і твоє перебування там я сама оплачу. Від тебе потрібне тільки бажання. Ось побачиш, як зміниться після того твоє життя! Не поспішай посилати мене на три веселі букви, як ти завжди робиш, коли тобі щось не подобається,