Букет улюблених квітів. Светлана Талан

ще добу-дві, а потім сам спробую з нею зв’язатися, – вирішив він.

      Слава з Мариною неквапливо йшли вулицею вечірнього міста. Денна спека спала, і на вулицях було людно. Матусі котили візочки, дітлахи бавилися на дворових майданчиках під пильним наглядом бабусь, хтось поспішав додому з дачі, несучи кошики та сумки, від яких линув приємний запах огірків, цибулі та свіжого кропу, прогулювалися пари закоханих, і голосно сміялася молодь. Слава час від часу поглядав на свою супутницю, думаючи про те, що її риси обличчя йому знайомі, а Марина розповідала про своє місто.

      – Ви мене не чуєте, – усміхнулася вона, подивившись на чоловіка.

      – Мариночко, вам здалося.

      – Мені ще дещо здалося.

      – Що саме? – насторожився чоловік.

      – Що я вас десь бачила.

      – Невже?! І де саме?

      – Ви раніше не зупинялися у нашому готелі?

      – Ні.

      – То, напевно, я помиляюся.

      – Може. Марино, розкажіть мені про себе, – попросив чоловік.

      – Що вас цікавить?

      – Усе!

      – Була заміжня, маю дорослу доньку, яка вийшла заміж за поляка й зараз живе у Польщі.

      – А ваш чоловік?

      – Він помер молодим від невиліковної хвороби.

      – Вибачте, не знав.

      – Отож виходить, що я – вдова.

      – Не пробували вдруге влаштувати особисте життя?

      – Не вдалося! – зітхнула жінка. – Мабуть, така моя доля.

      – Звідки вам знати, яка у вас доля? Ви – гарна, приваблива жінка, тож можу припустити, що увагою чоловіків не обділені.

      – Ага! Особливо у нашому містечку, де одружені чоловіки мріють про коханку, а вдівців самотні жінки відразу розбирають, як гарячі пиріжки на ринку, – усміхнулася Марина. – А ви одружені?

      – Я схожий на жонатого чоловіка? Який жах! – перевів на жарт Слава. – Наразі я вільний, як птах у польоті.

      – А скільки разів були невільні?

      – Не повірите. Жодного!

      – Цивільні шлюби?

      – Так, цивільні, які не переросли в щось більше.

      – Славо, дітей маєте?

      – Так. Мариночко, яке затишне кафе! Зайдемо на каву? – запропонував чоловік.

      – Каву, щоби потім ніч не спати?

      – Тоді чай або сік.

      Вони сиділи на літньому майданчику кафе до другої ранку, говорили ні про що та про все на світі й не могли наговоритися. Лише коли напівсонний офіціант нагадав їм, що кафе зачиняється, пішли звідти. Слава взяв Марину під руку, і його охопило вже давно забуте почуття. Чоловік провів жінку до під’їзду, і вони домовилися зустрітися завтра ввечері в тому самому кафе.

      – І все-таки я раніше з вами десь зустрічалася, – сказала Марина на прощання.

      – У цьому житті може бути все, – промовив Слава.

      Розділ 9

      Уранці Тамара зателефонувала Анатолієві.

      – Доброго ранку! – привіталася.

      Вона хотіла переконатися, що чоловік не ображається на неї, що не відразу відповіла на його пропозицію одружитися, а взяла тайм-аут.

      – Привіт, Томочко! – сказав чоловік,