Шльондра. Марта Брижак

в різні забавки, я любила обвити його шию своїм ременем і водити його, як на повідку. Йому подобалося підкорятися мені, відчувати мої ляпаси по щоках, удари по спині, а ще любив, коли я смикала його за волосся, так, це було боляче, але він все витримував. Після того, як я знімала з нього пояс, ми довго цілувалися, він притискав мене так сильно, що його плечі часто були роздряпані до крові моїми нігтями».

      Неприхована любов до bdsm стосунків, це очевидно. Вона над ним знущалася, але йому це подобалося. При тім у них не було сексу. Можливо, він був не зовсім тим, кого вона потребувала в моменти смутку, але він розумів її, і про те, що вона товаришує зі Слоником, також знав. Нічого не мав проти, бо, як вона собі тлумачила, боявся її втратити. В одному місці вона навіть висловила підозру, чи він часом не якийсь там сектант, бо, коли вже вона готова була йому віддатися, він злякався і втік. Слоник нічого мені про цього бойфренда не розповідав. Читаючи її щоденник, я одразу зрозуміла, що цей Олексій і є її таємничим другом, але чому Слоник сказав, що в щоденнику нічого цікавого нема? Мабуть, тому, що дійсно прочитав лише перших кілька сторінок. Почерк Гальки був справді жахливим, хоча, думаю, вона навмисно писала настільки нерозбірливо, щоб батьки не второпали, про що мова.

      9

      Я саме сиділа перед ноутбуком і в пошуковику вводила питання «як зламати сторінку?». Одразу ж на екрані з’явився результат з безліччю способів, яким чином це зробити. Нарешті, бо я чітко знала, що маю робити. Галька, як і я, була зареєстрована в соцмережі, зокрема у «ВКонтакті», і хоч на цю сторінку ніхто не заходив від дати її смерті, сторінка все ж була. Ніхто її не видалив, навіть старша сестра. Або не хотіла, або паролю не мала. Зате я тепер маю все, і пароль, і доступ. Треба було лиш виконати кілька нехитрих дій. У неї навіть збереглося кілька альбомів з фотографіями, серед яких друзі неформали, і вона з якимось хлопцем на закинутій висотці. Це часом не Олексій? Але було кілька фото, де той самий хлопчина обмотаний ременем, як на повідку. Будь-які сумніви в мене зникли. Це та сама людина, про котру вона писала в щоденнику. Серед її листувань на сайті не було жодної зачіпки: реклама, спами, спілкування з однокласницями. У списку друзів – жодного на ім’я Олексій. Безліч вхідних повідомлень попсового характеру: «а що ти там, як ти?», «йдеш гуляти?», «ну все, па-па». Жодної зачіпки серед тисяч однакових повідомлень. Ж – о – д – н – о – ї. Невже, нікого не було, і то її фантазія? Але ж ні, є фотки.

      Аж тут вхідне: «Ну що, на тому самому місці завтра? Гарної ночі», адресат Lex Fel. Повідомлення написане в переддень того фатального випадку. Копіюю посилання на нього, зберігаю, серце мені підказує, що то і є Олексій. Lex – Олекс, досить співзвучно. Сторінка активна, але жодної власної фотки, якісь картинки на аватарках. Було б фото – було б легше ідентифікувати. В мені все буквально переверталося, коли я зайшла на його сторінку. Впевненість не полишала мене. Може, то моя наївність, а може впертість, але я зобов’язала себе поспілкуватися з ним. Ні, не одразу ж відкривати всі карти, а просто легенько позалицятися й зробити так, щоб він сам