Фізика. Отсутствует

фігурка була прикріплена до спеціального поплавця (див. малюнок).

      Вода з водопроводу надходила до пустотілої фігурки, а потім витікала з неї краплями через очі хлопчика. Далі ці краплі потрапляли через спеціальну трубочку в циліндр, що зверху мав поплавець з другою фігуркою хлопчика, який паличкою вказував на шкалу-циферблат.

      У міру наповнення циліндра хлопчик з паличкою підіймався все вище й вище. Наприкінці, коли паличка-покажчик досягала цифри ХІІ, вода з циліндра за допомогою трубки-сифона витікала. У процесі витікання вода приводила до дії механізм, який повертав усю колону на певний кут так, що за рік колона робила повний оберт.

      Таким чином, цей пристрій показував не тільки час протягом доби, але й місяць!

      Погодьтеся, цей чудовий годинник гідний нашого подиву та захвату! Зауважимо, що інші клеп-сидри були не дуже схожі на витвір мистецтва, проте працювали за тим самим принципом.

      Не дуже були поширені, проте все-таки застосовувались годинники зі свічок. На досить великій товстій свічці робили на рівних відстанях рисочки. За мірою згоряння свічки судили про те, скільки часу минуло. Звісно, що такі годинники були дуже неточними.

      У XI столітті (а за іншими даними – ще в IX столітті) з’явилися перші механічні годинники, але вони були такі неточні, що треба було звіряти їх з сонячним годинником. Лише в середині XVII ст., коли Галілей відкрив закон коливання маятника, механічний годинник вийшов на новий рівень точності.

      Виявилося, що більш точно вимірювати інтервали часу можна на основі періодичних, тобто таких, що повторюються, процесів. Саме тоді можна забезпечити рівномірність ходу створеного годинника. Властивість, на якій базується робота маятникового годинника, називається ізохронністю (ізо – рівний, однаковий; хронос – час).

      Якщо ви підвісите до нитки невеличку кульку, гвинт або щось подібне до цього, а потім підштовхнете підвішений предмет, ви зможете спостерігати коливальний рух підвішеного тіла – маятника. За допомогою маятника можна визначати тривалість певних подій, взявши за одиницю вимірювання, наприклад одне повне коливання підвішеного тіла.

      Свого часу голландський фізик Християн Гюйгенс (1629—1695) винайшов механізм годинника, заснований саме на коливальному русі гирі-маятника. Цікаво, що спочатку він розв’язував задачу створення пристрою, за допомогою якого можна було б точно визначати географічну довготу під час мандрування океаном (згадаймо, то були часи великих морських походів європейців до Індії та «Нового Світу» – Америки, і проблеми морської навігації були дуже важливими).

      Займаючись розробкою точного годинника, Гюйгенс зацікавився закономірностями коливального руху взагалі. Ще Галілею було відомо, що час, який потрібен для одного коливання маятника вздовж дуги кола, практично не залежить від розмаху коливань. (Між іншим, маятник як вимірювач часу, але без годинникового механізму, застосовували ще арабські астрономи в Х ст.) Проте Гюйгенс намагався знайти таку форму