Фізика. Отсутствует

між тілами є абсолютною, однаковою з точки зору різних спостерігачів.

      Наприклад, уявіть собі, що на палубі теплохода, що пливе річкою, розходяться танцюючі пари, а ви спостерігаєте їх рух, сидячи на березі. Що спостерігає у той самий час ваша мама, яка стоїть на тій самій палубі, – невже, що пари сходяться?.. Мабуть, ні. Тобто, відстань між танцюристами і з вашої точки зору, і з точки зору вашої мами буде однаковою. І ви однаково будете бачити її збільшення.

      Ученим потрібна була не одна сотня років, щоб зрозуміти, що рух тіл є невід’ємною їх властивістю (як говорять філософи, формою існування матеріальних об’єктів).

      Одним із найважливіших розділів фізики є механіка. Вона вивчає рух тіл або їх частин. У механіці розглядається рух великих (макроскопічних) тіл. Проте виявляється, що рухаються й частинки, з яких складаються всі тіла. Рухаються певні частинки під час того процесу, який ми називаємо електричним струмом. Рухаються частинки повітря (поки що назвемо їх так), яким ми дихаємо. А коли виникає і поширюється звук, то це теж пов’язано з певним рухом – коливаннями. І так далі, і так далі…

      Рух дійсно є всюди та завжди!

      Що треба робити для дослідження руху

Спостерігати та експериментувати!

      Раніше ми вже говорили, що в давнину рух практично не досліджували. Античні філософи тільки спостерігали його і висловлювали певні думки щодо особливостей цього явища.

      Коли через багато сотень років за справу взявся видатний італійський учений Галілео Галілей, фізика з «умоглядної» поступово перетворилася на справді експериментальну науку.

      До речі, у своїх «Бесідах та математичних доказах щодо двох нових наук, механіки та руху» 1638 р. Галілей писав: «По-перше, я сумніваюся, щоб Арістотель бачив на досліді справедливість того, що два камені, один з яких удесятеро важчий за інший, які почали одночасно падати з висоти, припустимо, сотні ліктів, рухалися б з такими різними швидкостями, що коли більш важкий дійшов до землі, більш легкий пройшов усього 10 ліктів…»

      Коли сам Галілей захотів виявити характер руху тіла, що падає з певної висоти, він кидав камінь зі знаменитої Пізанської вежі, вимірюючи час за ударами власного пульсу (тоді зручних для цього досліду годинників ще не було).

      А коли Галілей намагався знайти закономірності руху тіла, яке скочується з похилої поверхні, він виготував спеціальний жолоб – «лінійку», відполірував його, а потім пустив по ньому бронзову кульку.

      Знову надамо слово самому Галілею:

      «…Порівнюючи час проходження всієї лінійки з часом проходження її половини, двох третин, трьох чвертей або інших її частин та повторюючи до-Водяний покажчик часу сліди сотні разів, ми постійно виявляли, що відношення пройдених шляхів дорівнює відношенню квадратів часу їх проходження при будь-яких нахилах площини, тобто каналу, вздовж якого скочувалася кулька…

      Щодо способу вимірювання часу, то ми застосовували велике цебро, яке було заповнене водою і підвішене зверху; дно цебра мало вузький