Фізика. Отсутствует

Декарта. Його трактат «Правила для керівництва розуму» Папою Римським було внесено до «Індексу заборонених книг».

      Хоча сьогодні багато з ідей Декарта вважаються неправильними, його внесок у розвиток науки залишається незаперечним.

      Ми не будемо зупинятися на такому важливому етапі розвитку фізики, як боротьба за створення геліоцентричної системи світу. Нехай ця історія залишиться астрономам! Проте слід зауважити, що як у ті давні часи, так і нині у деяких питаннях дуже важко розмежувати фізику та астрономію з її проблемами створення та розвитку Всесвіту, Сонячної системи, процесів, які відбуваються в надрах зірок тощо.

      Крім того, багато хто з великих представників науки минулого просто поєднували в одній особі фізика, астронома, математика та філософа! Наприклад, в Арістотеля та Платона, Галілея та Лапласа, Декарта та Ньютона були такі напрямки наукової діяльності, які тісно пов’язані зі спробою описати будову Всесвіту, знайти в ньому місце нашої Землі, виявити закони, що пояснюють рух планет. Міркування над цими проблемами, безумовно, змушували вчених дещо по-іншому поглянути й на «земні проблеми».

      Значний вплив на розвиток усього природознавства і зокрема фізики мали роботи видатного польського вченого Миколи Коперника (1473—1543). Саме в його трактаті «Про обертання небесних сфер» ідеться про Землю не як про центр Всесвіту, а як про одну з планет, що обертаються навколо Сонця (тому запропонована вченим система була названа геліоцентричною: від грецького «ге-ліос» – сонце). Він писав також, що Земля обертається й навколо власної осі. Для того щоб описати видимий рух планет, Коперник застосовував поняття про відносність руху (хоча воно не зовсім збігається з сучасними уявленнями, для того часу це було кроком уперед).

      Книга Коперника поставила перед наукою багато важливих проблем, серед яких найважливішими були питання, пов’язані з рухом планет навколо Сонця, виявленням причин, завдяки яким планети утримуються біля Сонця, створенням нової математики, за допомогою якої можна було б описати цю нову систему світу.

      Та не тільки з наукою були пов’язані ті проблеми, що виникли після появи праці Коперника. Католицька церква поставилася до нового вчення як до єресі (через те, що воно суперечило панівним релігійним поглядам). Незважаючи на це, деякі вчені та філософи сприйняли й підтримали основні ідеї вчення Коперника, хоча їм було нелегко протистояти офіційно визнаним догмам. Одним із таких учених був Галілео Галілей (1564—1642).

      Цей видатний італійський фізик і астроном справедливо вважається одним із засновників сучасної фізики. По-справжньому саме Галілея слід визнати першим експериментатором у фізиці. Він провів багато експериментів з падіння та інших рухів тіл. Дивлячись у небо за допомогою власної підзорної труби, він установив існування гір на Місяці, побачив супутники у Юпітера, відкрив, що Венеру так само, як і Місяць, можна бачити із Землі по-різному (тобто, як кажуть, у різних фазах).

      У