Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

священик драбантів Єран Нурдберґ – той, що потім став історіографом короля, – запевняв, що йому було послано справжнє знамення стосовно битви під Мальтіце за рік до того, як вона відбулася. Він побачив ту битву уві сні й наперед визначив і її дату, і її перебіг. Такі знаки на небі, як несправжні сонця, сонячні затемнення та комети, теж, як правило, спостерігали з тремтінням. Саме комети ще й у 80-х роках XVII століття мали майже незаплямлену славу віщувань і ознак наближення Судного дня. Проте їхня слава як віщувань почала блякнути, віру в комети помалу перемагали вчені та їхня нова механічна модель Всесвіту. Тоді у Швеції взагалі процвітала забобонність, у тій Швеції, де вогнища на відьом ледь почали пригасати, але й далі жило багато уявлень із чарівного світу давніх часів. Забобонність була поширена в усіх станах суспільства, сам король був дуже схильний вірити в надприродне. Карл боявся темряви і залюбки спав у товаристві своїх вояків, поклавши голову на коліна котромусь солдатові. Проте в армії намагалися стримувати найгірші вияви забобонності, чарувати та «замовляти» зброю було суворо заборонено.

      Оцінювати волю до боротьби армії завжди важко, але в цьому випадку легко собі уявити, як гніт постійних невдач, великі втрати і відчуття дедалі більшого безсилля разом із поступовою втратою віри в майбутнє підточували бойовий дух і солдатів, і командирів. До цього слід додати розпачливе становище з харчами і все відчутніше фізичне виснаження через постійні дрібні сутички. Армія просто-таки знемагала. (Нарікали всі, і командування зробило спробу підняти підупалий дух з допомогою чуток: наприклад, між солдатами поширювали поголоску, що вже наближається велике підкріплення.) Побільшало дезертирів. Дійшло до того, що командир Далекарлійського полку Сіґрот, який брав участь у нараді, сказав королеві, що він уже не може покладатися на своїх солдатів.

      Таким самим тяжким було стратегічне становище армії. Бідолашне військо опинилося в мішку, замкнене в просторі не ширшому як п’ять миль між Дніпром, Пслом і Ворсклою. Після того як більша частина російської армії перейшла Ворсклу й розташувалася укріпленим табором, почався тиждень удаваного маневрування. Шведське командування даремно намагалося звабити росіян до відкритого бою; воно будь-що хотіло уникнути необхідності атакувати ворога, що стояв за міцними укріпленнями. 22 червня вся шведська армія вишикувалася, чекаючи атаки росіян, але так і не дочекалася. Шведське командування поширювало також фальшиві рапорти про наближення допомоги і про своє тимчасове знесилення, які через перекинчиків мали б попасти цареві до рук і спокусити супротивника вийти зі своїх укріплень та з-поза валів і стати до відвертого бою. Але ті хитрощі та зваблювання не давали бажаного наслідку. Росіяни вперто відмовлялися починати бій на шведських умовах. Їхня зустрічна стратегія була підступна й добре продумана: замість приймати виклик до відкритого бою вони постійно збільшували натиск на пошарпану шведську армію. Безнастанно покусуючи