Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

що ладували їм зброю, стояли б за надійним захистком брустверів та валів, які важко було б штурмувати. Крім того, щоб перепинити можливий штурм, укріплення були оточені рогатками.

      Редути стояли так, що їхні залоги могли бачити одна одну; у проміжках між ними, 150-170 метрів завширшки, кілька таких укріплень спільно могли розпочати нищівний перехресний вогонь. Що далі шведи намагалися б посуватися в глиб редутів, то густіший і влучніший ставав би перехресний вогонь, спрямований на них. Редути захищала велика військова сила: Білгородський, Нечаєвський і Неклюдовський піхотні полки, загалом близько 4 000 чоловік, що їх підтримували від чотирнадцяти до шістнадцяти 3-фунтових і кілька важких гармат. До цього треба додати ще головну частину російської кінноти, 17 драгунських полків: разом 10 000 шабель під командою генерала Меншикова. Вони чекали не на видноті відразу за задньою лінією редутів і також мали на підмогу тринадцять 2-фунтових гармат. Таким міцним корком росіяни заткнули шведам єдиний шлях для наступу.

      Російські будівельники працювали, не покладаючи рук, щоб закінчити два останні редути, а солдати із сусідніх, виглядаючи з-за брустверів, у нетерплячому чеканні спостерігали їхню працю. Літній вітер підхоплював стукіт сокир, якими орудували будівельники, і через розпашіле від спеки поле доносив на південь, де його чули шведські вартові, які також чекали, що буде далі.

      7. Шведське командування влаштовує військову нараду

      Дедалі більша активність росіян протягом недільного ранку занепокоїла шведське командування. Багато генералів особисто подалися до передніх сторож поглянути, що діється в росіян. Король, як уже згадувано, звелів віднести його до однієї з тих сторож, яку росіяни недавно атакували і яку він наказав був зняти. Генерал Левенгаупт також подався до сторож. Він був із багатьох поглядів незвичайною людиною. Дуже здібний вояк, обізнаний не тільки у своїй справі, впевнений у собі, щирий християнин, розумний, на диво освічений як на військового (раніше його прозивали «полковником-латиністом»), чим він пишався. Генералові була притаманна велика особиста мужність: під час бою він завжди тримався спокійно й незворушно і завжди не вагаючись кидався туди, де найгустіше роїлися кулі. А проте це була складна особистість. Він мав похмурий погляд на життя і виразну схильність до песимізму. У спілкуванні з іншими він не був гнучкий, і через це легко доходило до сварки. Щодо інтриг, спрямованих проти нього, – дійсних чи тільки підозрюваних, – він мав надчутливий нюх, і це часто надавало його способові думання ледь параноїдального відтінку. Коли до цього доходило, він чи не в кожному кутку бачив наклепників. Обличчя в нього виявляло таку саму суперечливість, як і вдача: його риси свідчили водночас про слабкість і про силу, очі були великі, наче трохи налякані, з важкими повіками, що гармоніювали з довгим породистим носом і невеликим, але рішучим ротом. Народився він п’ятдесят років тому, в розпал запеклої війни, у шведському військовому таборі в Зеландії під Копенгаґеном;