Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

Переправа цілої армії через річку однією поганою дорогою вимагала б дуже багато часу, якого насправді не було б у скрутному становищі. Під час відступу на північ увесь час існувала б небезпека, що шведські загони відкинуть їх у річкову долину. До того ж, якби шведи зайняли позиції на північ від табору, то цей шлях відступу був би взагалі відрізаний. Російський табір безперечно був сильний щодо оборони, та щоб досягти цієї сили, вони самі загнали себе в таке становище, яке, часом би їх спіткала невдача, могло виявитися катастрофічним. От тільки хтозна, чи шведи мали б нагоду скористатися з цього.

      Сухе поле, майже степ, зверху з шаром м’якого лесового ґрунту, що оточувало табір з півночі та заходу, також було відносно пласке, але трохи спадало вниз. Приблизно за кілометр на захід від табору хвилястий терен утворював велику западину. Неподалік від неї був іще один чималий ліс, Будищанський. Він простягав свої відроги на північ і великою дугою повертав на північний захід, а там ішов уздовж Івончинського струмка, що повільно плив невеликою улоговиною. Дно улоговини утворював мулкий мочар, і ще там було кілька озерець; водяне плесо оторочували дубові та ясенові гаї. Уздовж струмка купчилися також невеликі глиняні хати під солом’яними стріхами, оточені тинами, і по всіх берегах росли вишні. Від частини хат залишилися тепер тільки стіни й закурені димарі. Незважаючи на руїни, це була справді ідилічна місцина, але невдовзі вона мала стати ареною великих страждань і трагічних подій.

      Між двома великими лісами, Будищанським і Яківчанським, була прогалина від 1 200 до 1 500 метрів завширшки, не цілком гола, а поросла кущами й навіть купками дерев. Уздовж неї тяглася невисока смуга пагорбів. Цей коридор між двома лісами мав велике значення. Він був єдиним шляхом, яким шведські війська могли пройти, щоб напасти на російський табір. (Ушикування військ були майстерним утворенням, що мало вразливі місця і, щоб діяти якнайкраще, потребувало такого рівного поля, як підлога в танцювальній залі; ліс для них був цілком непридатний. Про те, щоб маневрувати на лісистому нерівному терені великими військовими силами, годі було й думати.)

      Російське командування добре розуміло значення цього коридору, тому вже в п’ятницю віддало наказ блокувати його польовими укріпленнями. Спершу облаштовано пряму лінію із шести редутів упоперек прогалини між двома лісами. Протягом п’ятниці вони були готові, і в них розмістили піхоту та артилерію під командуванням бригадира на прізвище Айґустов. Другого дня цар Петро оглянув шведський табір і дійшов висновку, що оборону в коридорі можна ще дужче зміцнити, а тому наказав спорудити додаткові укріплення. Малося збудувати чотири нових редути, але не паралельно до попередніх, а під прямим кутом до них у напрямку шведського табору. Тепер ціла система укріплень набувала форми літери Т.

      Монумент на місці російського редуту

      Це був простий, але геніальний хід. Під час нападу шведів на систему