Полтава. Розповідь про загибель однієї армії. Петер Енґлунд

снігами до міста, якому загрожувала небезпека.

      Похід обернувся в пекельні муки. На дорогах залишилося повно замерзлих людей і збучавілих кінських трупів. Найгірше доводилося візникам і обслузі, що правували кіньми. Багато їх замерзало, сидячи на передках, а коні то харапудились і заплутувалися у збруї, то також замерзали. Мертві кіннотники сиділи випростані в сідлах із поводами, примерзлими до рук, яких не можна було відірвати від пальців, хіба що разом зі шкірою. Часом на людей і коней так густо насідав іній, що їх важко було відрізнити від укритої снігом землі.

      Генеральна карта України 1648 р.

      Росіяни, як і можна було сподіватися, відступали. Шведи тільки доганяли маленькі загони і знищували їх; ті часом були такі скуті холодом, що давали себе вбивати, навіть не ворухнувши й пальцем. Уже в Гадячі не всі знайшли місце під дахом. Ті, кому не пощастило заховатися в якусь нору в землі, залишалися в лютий мороз під голим небом. Люди гинули в заметах на вулицях міста. Щоранку збирали сотні замерзлих солдатів, обслуги, солдатських дружин і дітей, і цілий день їх вивозили, накидавши з горою на сани, до якогось виярка чи улоговини. Фельдшери працювали цілодобово, наповнюючи діжку за діжкою ампутованими кінцівками обморожених людей.

      23 грудня шведська армія рушила далі. Вона мала намір захопити містечко Веприк і тим самим ще трохи відтіснити ворога. Містечко було захоплене швидше всупереч, а не завдяки кривавому, незграбному штурмові. Після цього минуло майже місяць, поки наприкінці січня 1709 року було відновлено наступ. Почався він із коротких атак на Харків, Опішню та Охтирку. Під Красним Кутом здобуто невеличку перемогу в сутичці кавалерійських загонів: вали навколо містечка й вулиці були вкриті забитими. Містечко підпалено. Полум’я здіймалося до неба, і крізь тріщання вогню долинали крик і плач мешканців, які спостерігали, як усе, що вони мали, оберталося в дим. До їхнього плачу долучалося ревіння худоби, яку шведи гнали снігом перед собою. Невдовзі несподівана відлига припинила воєнні дії. Сніг танув від рясних дощів, і вода спливала стрімкими піщаними берегами до ярів, утворюючи потоки. Солдатам доводилося брести через них, і часто після цього, не маючи дров, щоб нагрітися, вони, промоклі наскрізь, ставали табором на полі під голим небом. Коли вночі холоднішало, їхнє вбрання оберталося на крижані панцери.

      Після лютневого наступу шведська армія скупчилася між річками Пслом та Ворсклою; почався довгий чотиримісячний період оборони. Військо переводило дух, збираючись на силі до літа. Російські бойові сили стояли на схід, на північний схід і на захід від шведів і не переставали тривожити їх. Перегрупування шведів іще далі на південь і на схід найперше мало на меті полегшити зв’язок із запорозькими козаками. Мазепа провадив із ними переговори від імені Карла ХІІ. 30 березня вони перейшли на бік шведів. Проте стратегічне становище шведів крок за кроком погіршувалося, і вони зазнавали великих втрат. Щонайменше п’ята