Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

і перебував певний час на відпочинку. Звісно, що для праці та натхнення стояв рояль, і пісня народилася за півгодини. Заспівав її сам маестро Олександр Білаш.

      Першим професійним виконавцем був Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді на Українському радіо, яка визначала долю твору: записувати його чи ні. Проти музики заперечень не було. А ось у тексті знайшли «блуд». У строфах «Мені війнула в очі сивина, Та я нічого не везу додому…» якийсь мудрагель запитав: «А що це таке? Якщо людина посивіла і нічого не везе додому, то вона що – з тюрми повертається?» Художня рада відразу ж винесла вердикт: не допускати до запису на радіо.

      Ось тоді й сказав своє вагоме слово Дмитро Гнатюк, адже був у фаворі, йому більше прощали, більше, звісно, й дозволяли. Ось він записав її на радіо до комуністичних «Жовтневих свят», тобто до 7 листопада того ж 1964 року. І весь світ почув «Два кольори» з його голосу і його подачі. Пісня досить швидко полетіла за океани і моря. Її співали в Канаді, Америці, Аргентині, Австралії. Всюди…

      Задивляюсь у твої зіниці

Вірш Василя СимоненкаМузика невід. автора

      Задивляюсь у твої зіниці,

      Голубі й тривожні, ніби рань.

      Крешуть з них червоні блискавиці

      Революцій, бунтів і повстань.

      Україно! Ти для мене диво!

      І нехай пливе за роком рік,

      Буду, мамо, горда і вродлива,

      З тебе дивуватися повік…

      Одійдіте, недруги лукаві!

      Друзі, зачекайте на путі!

      Маю я святе синівське право

      З матір’ю побуть на самоті.

      Рідко, нене, згадують про тебе,

      Дні занадто куці та малі,

      Ще не всі чорти живуть на небі,

      Ходить їх до біса на землі.

      Бачиш, з ними щогодини б’юся,

      Чуєш – битви споконвічний грюк!

      Як же я без друзів обійдуся,

      Без лобів їх, без очей і рук?

      Україно, ти моя молитва,

      Ти моя розпука вікова…

      Гримотить над світом люта битва

      За твоє життя, твої права.

      Ради тебе перли в душу сію,

      Ради тебе мислю і творю…

      Хай мовчать Америки й Росії,

      Коли я з тобою говорю.

      Хай палають хмари бурякові,

      Хай сичать образи – все одно

      Я проллюся крапелькою крові

      На твоє священне знамено.

      Нині складно зрозуміти, як так сталося, але автор музики до пісні–гімну Василя Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці» залишився невідомим. Збігають роки, пісня звучить, а так ніхто і не зізнався, що він народив ще один шедевр і поставив ще один вдячний пам’ятник Василеві.

      Мабуть, Симоненкове слово народжувалося в нестерпних муках, зболено, адже кожне звучить багатомільйонною тривогою за рідну неньку. Складно навіть передати ті почуття, які він відчув, написавши готовий