Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

в житті над усе,

      Шумить під вікном тополина висока,

      Мов звісточку дальню несе.

      А вогник їм сяє, мов спогад про сина,

      Не все ж повертає назад.

      І журиться вікнами наша хатина,

      І шепче задумливий сад.

      Та де б не ходив я в далекій дорозі,

      В чужім чи у ріднім краю,

      Я згадую вогник у тихій тривозі

      І рідну хатину свою.

      Бо дивляться в далеч засмучені очі,

      Хоч тінь там моя промайне,

      Бо світиться вогник у темнії ночі,

      Мов кличе додому мене!

      На початку 1960–х років у житті популярної співачки свого часу Майї Кристалінської сталися дві дуже важливі зустрічі. Вона зустріла свою кращу пісню і зустріла коханого, гідну її людину. У фільмі «Три тополі на Плющисі» ліричним лейтмотивом фільму стала пісня «Ніжність». Тепер уявити історію естради без цієї пісні вже неможливо. А людину, яку Майя зустріла, звали Едуард Барклай. Молодий красень, душа суспільства, Едуард Барклай входив у вищі кола московського бомонду. За порадою Едуарда Майя почала з’являтися на сцені не у звичних костюмах, а в елегантних сукнях з високим коміром. Він сам вибирав фасони і забарвлення тканини. Кристалінська і Барклай стали жити разом, а через деякий час цивільний шлюб змінився офіційним, хоча через хворобу Майя не могла мати дітей.

      Особливе місце у творчості Майї Кристалінської займають українські пісні.

      Хоч їх не настільки аж багато пощастило записати, проте кожна, завдяки особливому інтонуванню, виразності та чистоті голосу співачки наділена рідкісним щиросердечним настроєм. У зеніті слави, окрилена успіхом, неймовірно популярна, вона вперше записала пісню українською мовою. Їй і нам пощастило, адже таке право писати для неї і щастя чути твір з її голосом випало авторам десятків безсмертних національних творінь – поетові Андрієві Малишку і композиторові Платону Майбороді. Вона мала назву «Вогник». Її можна слухати і слухати. Такі пісні і таке виконання ніколи не набридають. А було це 1962 року.

      Є поезії, на перший погляд, позбавлені пафосу й зовнішніх прикрас, але водночас наділені якимось особливим теплом, щирістю, що відразу стають рідними кожній людині, закарбовуються навіки в пам’яті. Таким є вірш Андрія Малишка «Вогник». У цій поезії Андрій Малишко вкотре звертається до теми рідної оселі. Тихим сумом сповнені її рядки. Від того, що не завжди знаходять час сини відвідати батьків, лиш теплими спогадами зігрівається душа. І ще ледь вловиме почуття провини – кличе вогник до рідної хати, але частіше зринає вона в пам’яті, аніж знаходять діти годинку, щоб переступити знайомий поріг! Цим твором Малишко прагнув нагадати всім і кожному: він світить вічно, отой вогник, він є орієнтиром у круговерті життя, він обіцяє прихисток, тепло і ласку. Лише частіше треба повертатись додому, частіше обіймати матусю і тиснути батькову долоню…

      Змалечку в родині Малишків вечорами в хаті бриніла то весела, то сумовита неньчина пісня. Від матері перейняв поет любов до народних мелодій і рідного слова. «Той незабутній вогник