Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

можна мати одного, двох (товаришів буває більше). Для мене одним з них є Михайло Ткач. Наша дружба перевірена роками, найкращими і найтяжчими хвилинами життя: ми завжди ділимо з ним радість і горе, – щиро говорив Олександр Білаш. – Окрім цього, я люблю Ткача як поета – мені близька за характером і світосприйняттям його лірика, яка з кожним роком набуває все ширшого громадянського звучання».

      У своїй творчості самобутній Михайло Ткач неодноразово переконує: якщо б не було вірності, милосердя, самопожертви, то й весна не здалася б, не залишилося б що воскрешати в людських душах після довгої холодної зими. До подібного висновку підводить і вірш «Білі лебеді», який став прекрасною піснею з чудовою мелодією Олександра Білаша: «Хай вже краще висохне озерце, Ніж кохання в лебединім серці».

      Поет порівнює лебедину любов із «піснею у зеніті». Для того, аби звучала пісня кохання, ці птахи завжди мусять бути разом. Та поетова уява домальовує картину, що рано чи пізно має стати реальністю: лебідки нема, лебідь у розпачі складає крила й падає з неба. Автор намагається сповільнити плин часу, щоб закохані довше побули разом: «Не летіть, літа, так дуже швидко, Хай поплава з лебедем лебідка».

      Улюблений співак поета Дмитро Гнатюк завжди дорожив своїм земляком і його творчістю: «Михайло з юних літ завжди був високопорядною людиною. Згадую, як він мене запрошує на свої концерти. І завжди хвилюється, ніяковіє. Хоче заплатити мені, а грошей нема. А я жодних умов ні йому, ні комусь іншому ніколи не висував. Але він щораз хвилювався, так йому пекло оте безгрошів’я. Я завжди у нього співав безплатно. Хоча дехто, знаю, і навіть молодші наші земляки – буковинці, вивертали його, як кожух догори ворсом, з тією платнею. Незадовго до смерті на одному своєму такому творчому вечорі Михайло мене кличе: «Дмитре, ходи до мене». Я підходжу за кулісами, а в нього очі світяться: «Я хочу тобі заплатити нарешті». Я йому: «Михайле, та ж у нас традиція – я ж у тебе безплатний». Він тоді ніби затявся – візьми конверт, і квит! І всукав – таки його мені. Знаєте, я чомусь думаю, що ото з тими попередніми умовами, з тим «рванням» грошей втрачається щось дуже важливе, людське. Щось є в тому недобре».

      Народність як основну ознаку лірики Михайла Ткача, як запоруку її популярності виокремлював і Петро Осадчук: «Секрет не тільки в тому, що талановиті композитори написали таку музику на вірші поета, яка органічно зливається з текстом, музично «прочитує» зміст поезії і вияскравлює художньо – виражальні засоби. Багато важить сама природа творчості Ткача, духом близької до народного життя, а в деталях, емоційних акцентах зосередженої на його святощах: любові до батька й матері, до рідного краю; зосередженої на красі взаємин між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою».

      «Пісня для мене, – говорив Білаш, – не жанр, то любов! На все життя… Недарма її називають душею народу, його «поетичною біографією» (вислів незабутнього Олександра Довженка). Якби мені вдалося створити десь із п’ятірко пісень,… вартих чогось – вважав би себе щасливим».

      Білий сніг на зеленому листі

Вірш Михайла ТкачаМузика Олександра Білаша

      Виглядаю тебе ще з весняних доріг,

      Обминаю у мріях стежини тернисті.

      Замість тебе в саду раптом сніг, раптом сніг,

      Ранній