Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

і закладений у тексті драматизм. Так з’явився прекрасний твір, який здобув велику популярність.

      Закономірно й те, що саме пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на вірш Івана Франка стала музичним символом самого Анатолія Кос – Анатольського, його «візитівкою». Цей елегійно – лагідний, водночас бентежно – схвильований твір став перлиною української вокальної лірики.

      Пісня про рушник

Вірш Андрія МалишкаМузика Платона Майбороди

      Рідна мати моя, ти ночей не доспала

      І водила мене у поля край села,

      І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

      І рушник вишиваний на щастя дала.

      І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

      І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

      Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

      І зелені луги, й солов’їні гаї,

      І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

      І засмучені очі хороші твої.

      І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

      І засмучені очі хороші, блакитні твої.

      Я візьму той рушник, розстелю, наче долю,

      В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

      І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

      І дитинство, й розлука, і вірна любов.

      І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,

      І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

      Платон Майборода 1958 року працював над музикою до кінофільму «Літа молодії», де в невеличкому епізоді герой картини частує свою подругу сніданком, дбайливо загорнутим матір’ю у вишиваний рушник. Режисер Олексій Мішурин запропонував уникнути звичайного побутового діалогу, а дати музично – узагальнений образ материнської любові, музичний символ материнського напутнього слова, яке світить юнакові на життєвому шляху. Ця ідея сподобалася композитору, а також його приятелю Андрієві Малишку, який мав написати пісенний вірш.

      А ось як у деталях про народження безсмертного твору розповідає Андрій Демиденко, йому пощастило брати інтерв’ю у Платона Майбороди для газети «Молодь України» на початку 1970–х. Ще зовсім юний поет сидів у робочому кабінеті композитора, дещо згодом зайшла до них мати пісняра Одарка Єлисеївна, занесла чай і сіла на стілець, щоб перепочити: «Під час чаювання запитую: «А тепер, Платоне Іларіоновичу, декілька слів, будь ласка, про пісню «Рідна мати моя». Кого першого запліднила ідея створення? Як довго ви зі своїм другом і побратимом поетом Андрієм Самійловичем Малишком її писали? Платон Іларіонович крутнув головою: «Та я вже стільки про неї наговорив…»

      Тут раптом озивається Одарка Єлисеївна: «Андрійчику, синку! Давай я тобі все розкажу так, як було. Бо й все проходило на моїх очах. Ми з Малишком Андрюшою жили тоді ще в одній квартирі. Так от, заходжу до них, а вони щось там длубають, про щось буркотять, стиха лаються між собою. Я й кажу: «Що ви там пишете й пишете про