Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

сприймали як музичну розповідь про Україну, про красу її природи, про одвічні цінності українського народу: мамин рушник, спітнілу від важкої праці сорочку сільського трударя, стежину, що веде від рідної домівки у великий світ. Промова композитора до аудиторії ставала продовженням його музики. Він завжди шкодував, що мало встиг зробити для своєї України…

      Похмурими дощовими вечорами тієї осені збиралися Андрій Малишко і Платон Майборода у затишній квартирі композитора й імпровізували. Один перебирав клавіші рояля, добираючи мелодичні звороти, барвисті гармонії, а другий упівголоса зіставляв віршовані рядки. Раптом одна з мелодій привернула увагу обох. Її повторили. Спробували проінтонувати з словами. І народилася пісня. Вона складалася швидко, так швидко, що у поета навіть не було часу пошукати чистого аркуша паперу, щоб записати слова. І він записав їх на коробці від цигарок «Казбек». Ця коробка довший час зберігалася в композитора як реліквія, що нагадувала про ті натхненні осінні вечори.

      Своїм м’яким баркарольним пульсуванням супровід пісні ніби малює поетичну картину присмеркових Карпат, передає барви весняних гір, шум гірської ріки, де відбувається перше побачення.

      Щодо фільму, його знято Київською кіностудією художніх фільмів (режисер Микола Красій, сценарій Юрія Мокрієва), а головну роль зіграв Анатолій Вербицький, а в епізодах можна побачити Андрія Сову. Сюжет «Долини синіх скель» такий: Василь Рубан, який закінчив геологічний факультет, вирушає на роботу в Закарпаття. Тривалі пошуки нафти в Карпатських горах не дають успiху. Літній інженер запевняє Василя, що нафти тут немає, але молодий геолог не здається.

      Ой ти, дівчино, з горіха зерня

Вірш Івана ФранкаМузика Анатолія Кос-Анатольського

      Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

      Чом твоє серденько – колюче терня?

      Чом твої устонька – тиха молитва,

      А твоє слово остре, як бритва?

      Чом твої очі сяють тим чаром,

      Що то запалює серце пожаром?

      Ох, тії очі темніші ночі,

      Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

      І чом твій усміх – для мене скрута,

      Серце бентежить, як буря люта?

      Ой ти, дівчино, ясная зоре!

      Ти мої радощі, ти моє горе!

      Тебе кидаючи, любити мушу,

      Тебе кохаючи, загублю душу.

      «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» Іван Франко написав на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…» Каменяр описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві рідній народній пісні. Вірш увійшов до збірки поезій Івана Франка «Зів’яле листя», що вийшла 1886 року (поетові якраз сповнилося 30 літ).

      Івана Франка ще за життя любили і ненавиділи водночас. Але ненавиділи все – таки більше, ніж любили. Очевидно тому, що був він вічним нонконформістом (non – conformism – «незгода»). Ще з глибокого дитинства майбутній поет не мав звички схилятися перед чужими авторитетами. А якби навіть тоді пристав на численні пропозиції австро – угорського