Унія. Володимир Єшкілєв

котрий все в тих ярах провідав. Вам би перед тим правило63 відстояти.

      – Я домовлюся, – пообіцяв Трифон. – Зранку поїдемо до монастиря.

      Ранком до горища, де спали Мечислав із Зоркою, завітав джура Виговського. Він довго гримав у двері, перш ніж йому відкрили й ледве впізнав у розпатланій і геть поблідлій особі юнака, що тиждень тому залишив трактир «Чворакій». Намагаючись зайвий раз не знаходитися в напрямі Зоркового дихання, джура передав наказ писаря, зачекав, поки поблідла особа натягувала свитку, шапку і чоботи, та повів її до замкових покоїв.

      Мечислав навіть не помітив, що його товариш залишив горище. Він бачив сни з Кассандрою і Каліпсо, які вимучували його кпинами та дражнили своїми принадами, крутився на прілій соломі та клично стогнав.

      Коли Зорку привели перед писареві очі, той разом з військовим суддею розбирав скарги вдових сотничих. Комісар Шемберг навмисно залишав такі безнадійні позови на волю та сумління підлеглих. Сотничихи привели цілий натовп родичів і челядників – свідків сусідських розбоїв – та принесли ворохи старих гетьманських грамот, вжертих пліснявою та покраплених воском. Людність щільно стояла за дверима канцелярії та намагалася заглянути до світлиці. Звідти ж лунав жіночій лемент. Щоб промкнутися до Виговського, джурі довелося попрацювати нагайкою.

      Залишивши свару на судейських, військовий писар вийшов до заднього покою, де стояли скрині з реєстром та грамотами. Писарчуки, без слів зрозумівши начільного, вибігли з архіву. Джура перевірив закапелки, став за дверима.

      – Славно святкуєш, – оцінив Зорків вигляд Виговський. – Парсуна64 геть зелена.

      – Пробачте мені, ваша мосць, – опустив голову онук трактирника.

      – Записався у возного?

      – Так, ваша мосць. Записан Мелетієм Побіяшним, козачим сином.

      – Козачим сином… – гмикнув писар. – Ну, нехай.

      – Дякую вам, ваша мосць.

      – За віщо?

      – Що серед справ державних згадали про мене, нікчемного, й не побридилися звірською моєю личиною.

      – Личина істинно звірська, – всміхнувся Виговський. – Але я кликав тебе не для того, щоб личиною твоєю тішитися. Відомий тобі сенатор зупинився в садибі сотника Манойловича, зацного брехуна та донощика гетьманського. Сказали мені, що вони там всю ніч про щось домовлялися. Підеш туди, але так, щоб тебе не побачили сенаторові драби. Випитаєш у сотникової челяді, що там та як. Особливо питай в жіноцтва, воно до тебе благоволитиме. А якщо сенатор поїде кудись, то вивідай куди саме й мерщій до мене. Якщо справишся, то визначу тобі місце при канцелярії, Мелетій, козачий сину.

      8

      В останню ніч перед Великим постом Палліда опинилася в зубах лихоманки. Дівчину витрушувало й викручувало, її вібруюче єство викидувало з себе їжу та виводило з потом щось їдке й кисле на запах. Переляканий Лібр верещав і кидався на охоронців, аж поки ті не доповіли про хворобу гетьманові, а той не розпорядився вислати до підземелля палацового медикуса.

      Сивий вірменин, що лікував Конецпольських

63

Правило – літургія.

64

Парсуна – портрет, тут в значенні «обличчя».