Название | Унія |
---|---|
Автор произведения | Володимир Єшкілєв |
Жанр | Современная зарубежная литература |
Серия | Прокляті гетьмани |
Издательство | Современная зарубежная литература |
Год выпуска | 2019 |
isbn |
– Вона плоть від плоті його, – мовив Бенах. – А він має справу з тими, хто не звик відмовляти собі в задоволеннях.
– Його донька ходить лише до вельмож? – поцікавився лихвар Іцхак.
– Про це варто розпитати достойного Авремла, – посміхнувся Пінхас.
– Про що ти кажеш? – схопився парфюмер.
– Я сам бачив, як ти дарував Палліді трояндову воду, а потім йшов з нею до задніх покоїв.
– Він бреше, – Авремл обвів поглядом присутніх, але на їхніх обличчях знайшов лише очікування і цікавість.
– Ця дитина є «шедим», – проскрипів з кута старезний Моше. – Вона є нащадком Хави від демонів.
– Ти достатньо про таке знаєш? – обернувся до нього Бенах.
– Вона має аж три очевидні ознаки «шедим», передбачені свого часу незрівнянним бен Елеазаром. Вона досконало вродлива, досконало розумна й досконало блудлива, – повідомив Моше. – Вона пророкує майбутнє. А хто з вас бачив, щоб дівчинка у тринадцять років…
– У дванадцять, – уточнив Лейб.
– …у дванадцять років балакала б чотирма мовами, виглядала б як сама Ліліт і могла б від полудня до заходу сонця, без жодної видимої шкоди для настрою, вдовільнити шість або сім дорослих і хтивих чоловіків?
– Моше, ти їх рахував? – Пінхас ледь стримував сміх. – Я б не покладався на розум того, хто серед поважного зібрання порівнює маленьку хвойду з княгинею демонів. Нехай це роблять поети в шинках. Окрім того, бен Елеазар пише, що «шедим» мають крила та вміють літати. Авремле, – він знову звернувся до знавця жіночої натури, – коли ти облизував її плоть, то натикався язиком на крила?
– Як ти смієш, приблудо? – парфюмер кинувся на грибника, але в тісному, наповненому людьми приміщенні не зміг добратися до ворога, зачепився за чиюсь ногу і впав.
Здійнявся гамір.
Ребе, який до того сидів мовчки й відсторонено, змушений був підвестися та відновити порядок. Відтак він звернувся до присутніх з промовою, в якій нагадав, що обговорюється дуже важливе питання і що ніхто на зібранні не має права ставити свої образи та інтереси вище за спільну справу. Він також зауважив, що дехто забагато уваги приділяє непевній персоні Лібра, котрий є людиною, що прийшла невідомо звідки, походить невідомо з якого народу й незнано якої віри.
– Нас не цікавлять гріхи і звички того зайди, – сказав ребе. – Тим більше нас не цікавить його донька, ким би там вона не була. Нас цікавить, чи зможе він виконати свою обіцянку й дати нам за допомогу триста гранів тієї особливої речовини, яку він, за словами достойного Пінхаса, отримав у Празі від ребе Натанаїла. А також нас цікавить, чи дійсно з її допомогою можна перетворювати велику кількість свинцю та олова на чисте золото, придатне до монетної та ювелірної справи. Достойний Пінхас, як ми чули, вважає, що можна, а достойний Бенах його в цьому підтримує.
– Ну й нехай удвох витягують з замку тих свиноїдів,