Унія. Володимир Єшкілєв

Читать онлайн.
Название Унія
Автор произведения Володимир Єшкілєв
Жанр Современная зарубежная литература
Серия Прокляті гетьмани
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2019
isbn



Скачать книгу

спотворюють. Треба все зладувати, може й крику поменшає.

      – Зладую, пане наміснику, – пообіцяв Виговський. – Відразу візьмуся за звірку реєстру і бенефіцій, – він глянув на двері, де нудилися джури. – Тут, пане наміснику, зі мною прибув пан сенатор.

      – Щось він до замку не доїхав… – Чиж зняв з пояса бурштинову люльку, взявся набивати її тютюном. – Нам, правду кажучи, лише цього єретикала не ставало, – він ткнув соломинкою в жаровню, переніс вогонь до люльки, припалив, пустив дим. – А от чого, скажи мені, він тут забув? – і згадавши, що Виговський все ще стоїть, наче перед комісією, кивнув на порожнє крісло по праву руку від себе:

      – Сідай, пане Іване, на належне тобі місце.

      – Сенатор цікавиться старожитностями, – писар відчепив шаблю, сів.

      – Старожитностями? – насторожився Буднівський.

      – Він зі своїм стольником паном Леваї, хоче оглянути ті яри, де колись були поганські капища.

      – І чого він там шукає?

      – Не відаю, – знизав плечами Виговський. – Якихось скарбів, певне.

      – Які там скарби, – пихнув димом Чиж. – Звідти всі скарби давно викопали.

      – Всього не викопали, – Нестеренко й собі запалив люльку. – Батько знали одну відьму, що жила під Масловим Ставом. Вона казала, що є там казан у землю вкопаний. Він такий здоровенний, що в ньому одразу сім волів можна зварити, а важить як півсотні конів. Він там глибоко в землі. Татари колись його дістати хотіли, на мідь порубати. А казан той не дався нехристям, ще глибше в землю зайшов. Відьма до того казана ходила, ворожила на ньому.

      – Байка, – буркнув Буднівський. – Немиричу треба не в Маслов Став. Йому треба до Лисянки, головна відьма там живе.

      – Ти про старостиху? – Нестеренко марно намагався розпалити люльку.

      – В Лисянці тепер живе вдова старости Даниловича, най він з миром спочиває, – пояснив Виговському Чиж. – Всі кажуть, що вона там відьмачить та дівок своїх мордує. Може Левко й діло каже. Якщо по тим справам, то кращої сенатору не знайти. Але навіщо йому те все? Кажуть, що кальвінівські відступники старим поганством бридяться.

      – Коли в Лободи жінка збісилася, то старостиха допомогла, – докинув Буднівський.

      – В ліс її водила, – підтвердив Нестеренко. – А з лісу та прийшла тихою. Кажуть, що вагітна тепер.

      – Отож, пане писарю, – всміхнувся осавул, – передасте сенаторові: якщо треба з когось вигнати біса, то нехай їде до Лисянки.

      Один із підстрелених у трактирі драбів не переніс дороги. Немирич сам поїхав домовлятися про панахиду. Піп, що правив у Михайлівській церкві, погодився взяти до свого дому поранених та порадив сенаторові зупинитися за міськими укріпленнями, у садибі сотника Манойловича. Немирича така резиденція влаштовувала. Тим більше, що садибу укріпили не згірше від замку – обвели ровом, опасували частоколом та підняли над укріпленнями дві бойові вежі.

      Сотник на все Київське воєводство славився своєю гостинністю. Цей немолодий вже, проте жвавий та санґвінічний черевань