Шляхи долі. О. Генри

хвіст у бика непогано вийшов. Кажуть, пропорційно. То що?

      Художник зиркнув на напружену фігуру Лонні. Щось у ньому викликало скороминуче роздратування.

      – В ім’я мистецтва, синку, – сказав він знервовано, – не трать більше грошей на фарбу. Це взагалі не картина. Це рушниця, з якою ти грабуєш штат, і отримаєш дві тисячі доларів. Але більше не ставай перед полотном. Живи під ним – купи пару сотень коней на ті гроші – кажуть, вони недорогі – і їзди та й їзди собі верхи. Дихай свіжим повітрям, їж, спи й будь щасливий. Більше ніяких картин. Маєш здоровий вигляд. Ось справжня геніальність. Її і розвивай. – він подивився на годинник. – За двадцять хвилин третя. Чотири капсули й одна таблетка о третій. Це все, що ти хотів знати, хіба ні?

      О третій ковбої прискакали по Лонні й привели зі собою Пекучого Тамала, ужеосідланого. Традицій слід дотримуватися. Щоб відсвяткувати прийняття законопроекту сенатом, уся банда має дико проїхати містом, викликаючи заворушення і захват. Треба випити, постріляти і гучно проголосити славу Сан-Саби. Частину програми було виконано в барах, які траплялися їм на шляху.

      Лонні осідлав Тамала, вихованого коня, який гарцював ізпристрастю і розумом. Він був радий знову відчути, як Лонні стискає ногами йому ребра. Лонні був його другом, і він був радий йому прислужитися.

      – Поїхали, хлопці, – сказав Лонні, підганяючи Тамала до галопу. Він крикнув, чим закликав свою ватагу пуститися за ним, здіймаючи куряву. Лонні вів когорту прямо до Капітолію. Із шаленим криком вони схвалили його явний намір заїхати верхи просто всередину. Ура Сан-Сабі!

      Коні ковбоїв поскакали вверх шістьма широкими вапняковими сходинками. Далі вони увійшли в лункий коридор, і ті, хто був на своїх двох, розбігалися в сторони. Лонні, на чолі, скерував Тамала прямо до картини. О тій порі картина купалася в м’якому світлі, яке заливало її з вікон другого поверху. На темному тлі холу здавалося, що ти дивишся просто на краєвид. Мимоволі хотілося відступити з дороги переконливої фігури бика натуральних розмірів, який мчав по траві. Може, і Тамалу так здалося. Сцена була просто в нього на шляху. Може, він тільки слухався свого вершника. Але його вуха нашорошилися; він форкнув. Лонні нагнувся вперед у сідлі й розправив руки, як крила. Так ковбої дають своїм коням сигнал гнати вперед на повній швидкості. Чи Тамал уявив, що побачив рудого бика, який приготувався до стрибка, що його треба загнати назад до стада? Почулася метушня, копита затупотіли, сталеві м’язи напружилися, вуздечка натягнулася, і Пекучий Тамал із Лонні, який нагнувся в сідлі, щоб не врізатися у верх рами, прорвався через полотно, як снаряд з міномета, залишаючи за собою розірвані клапті і величезну діру.

      Лонні миттю зупинив коня і оминув колони. Повибігали глядачі, надто вражені, щоби щось сказати. Парламентський пристав палати представників вийшов вперед, нахмурився, подивився зловісно, а тоді вишкірився. Чимало законотворців збіглися на шум. Ковбої Лонні завмерли в страху від його божевільного вчинку.

      Сенатор Кінні прибіг одним із перших. Перш ніж