Шляхи долі. О. Генри

та картах, репутацію мистецького центру. Так, більше через зовнішні фактори, ніж через пензель художника, довкола картини сформувалася певна атмосфера, яка викликала в поглядах людей ще більший захват. В імені Бріско жила магія, яка перевершувала невправну техніку та необроблені кольори. Старий вбивця індіанців і вовків похмуро всміхнувся на своїх мисливських угіддях, якби взнав, що його дух через два покоління став покровителем мистецтва.

      Настав день, коли Сенат мав ухвалити законопроект сенатора Муленаса про придбання картини за дві тисячі доларів. Галерею будівлі сенату раніше за інших зайняли Лонні з ватагою Сан-Саби. Вони сиділи в першому ряду, із розпатланим волоссям, і тільки скрипіли шпорами під враженням від величі зали.

      Представлений законопроект перейшов до другого читання, а тоді сенатор Муленс пустився розповідати про нього холодно, нудно й у деталях. Тоді підвівся сенатор Кінні, і небозвід готувався розірватися від його громового голосу. У той час ораторство мало велику силу; світ ще не навчився вирішувати питання за допомогою геометрії і таблиці множення. То були дні красномовства, широких жестів і прикрас, зворушливого просторікування.

      Сенатор взяв слово. Контингент Сан-Саби сидів, важко дихаючи, у галереї, із розпатланим волоссям, яке падало на очі, із широкополими капелюхами на колінах. Внизу високоповажні сенатори або зручно розвалилися за своїми столами, або сиділи прямо – явно новачки.

      Сенатор Кінні говорив цілу годину. Історія була його темою – історія, пом’якшена патріотизмом і сентиментами. Час від часу він згадував про картину в холі – немає потреби, казав він, розводитися про її достоїнства – сенатори самі все бачили. Художник був онуком Лусьєна Бріско. Тоді він взявся змальовувати яскравими барвами картини життя Бріско. Його суворе, сповнене ризиків і пригод життя, його простодушну любов до загального добробуту, який він допомагав розбудовувати, його зневагу до похвали й нагород, його неймовірну стійку незалежність і те, як він прислужився штату. Темою промови був Лусьєн Бріско; картина залишалася на задньому фоні й була просто засобом, про який він тепер радісно згадав для запізнілої подяки штату нащадкові свого улюбленого сина. Часті енергійні оплески сенаторів свідчили, що вони підтримували настрій промовця.

      Законопроект прийняли одноголосно. Завтра його передадуть у палату представників. Вже все було підготовлено для того, щоб він і там пройшов, як по маслу. Бленфорд, Ґрейсон і Пламмер, усі перевірені люди й добрі оратори, забезпечені інформацією про діяння першопрохідця Бріско, погодилися стати в цій справі рушійною силою.

      Сан-сабська ватага зі своїм протеже незграбно спустилася сходами й вийшла в двір Капітолію. Там вони збилися в купу й видали тріумфальний вигук. Але один із них – Кривогий Саммерс – влучно підмітив:

      – Усе склалося, як треба, – сказав він. – Думаю, вони куплять бичка Лонні. Я не сильний у цих парламентських штуках, але так воно виглядає. Але здається мені, Лонні, що тут