Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

Читать онлайн.
Название Шляхом бурхливим
Автор произведения Григорій Бабенко
Жанр Литература 20 века
Серия Юрій Винничук рекомендує
Издательство Литература 20 века
Год выпуска 1927
isbn



Скачать книгу

запорожця виглядала з-під куща скудовчена голова холопа. Тільки тепер помітив хлопець, як схуд та зблід дужий запорожець, а холоп був жовтий, як диня.

      – Приньос? – радісно спитав і холоп. – Ну і мальчік!

      Втікачі довго вовтузилися з кайданами, хоч кайдани були вже старі й іржаві; але запорожець знав ковальське діло, бо деякий час працював у січовій кузні.

      Хлопець знову перейшов вербою на човен і переніс торбу з харчами на берег. Глек розповів йому, що холоп ледве не потоп, коли вони перепливали вночі річку, бо кайдани заважали плисти й були досить важкі для москаля, що збезсилів від поганих харчів та катування. Глек за волосся ледве витяг його на берег.

      А Дорош розповів їм, як почастував горілкою Микиту, украв ключі у дячка й одчинив двері в’язниці. Запорожець довго сміявся, коли почув від Дороша, що в городі балакають про те, наче їх звільнила нечиста сила.

      – Ну, їжте, – сказав Дорош, – а я подивлюся, чи нема кого на річці.

      Перелізши на човен і глянувши на вудки, він побачив, що одна вудка зовсім лягла на воду і танцювала, наче хто смикав її з річки; поплавця не було на поверхні. Хлопець підняв вудлище й витягнув великого коропа. Хвилин за п’ять засмикало другу вудку, і в човні забився трохи менший од коропа окунь. Згодом хлопець наловив десятка півтора коропів та окунів і витягнув вудки з води.

      Хлопець підвів голову і глянув на другий берег річки. Перед ним на горі стояв город. Башти й стіни города червоніли під останнім промінням сонця. Раптом зіркі очі хлопця побачили, як з воріт города, що виходили на річку, висипав великий натовп і розсипався по березі. Це схвилювало й збентежило хлопця. Він підтягнув човна під віти верби і з-поза гілок став дивитися, що робитимуть люди на тому березі річки. Він боявся, що люди вийшли шукати його та втікачів; але для цього їх було занадто багато.

      Натовп розбився на дві половини і став двома рядами впоперек до річки. Трохи згодом з воріт города вийшла купка людей; вони вели розпатлану жінку. Люди з бабою стали між рядів. Якийсь чоловік у козацькому вбранні, як здалося Дорошеві, військовий писар вийшов на середину поміж рядами і почав щось читати, держачи перед собою папір. Що він читав, Дорош не чув, хоч окремі вигуки долітали до хлопця, бо чоловік читав дуже голосно. Прочитавши, він згорнув папір і засунув його собі за пояс. Потім якийсь козак підійшов до самого берега річки і став одміряти кроками відстань од берега і до баби. Пройшовши кроків з тридцять, він спинився, а до нього підвели жінку і постановили на те саме місце, де стояв козак. Потім скоїлося таке, що Дорош, побачивши, ледве не звалився з човна у воду: чоловік, що одміряв кроки, викресав вогню і… підпалив бабу!

      Баба взялася димом, а потім спалахнула, як суха солома, і, зірвавшись з місця, побігла до річки. До Дороша долетіли неясний гомін, свист натовпу й одчайдушний крик жінки. Жінка бігла, а вітер роздмухував полум’я і, здавалося, що це біжить не людина, а живий огняний стовп. Баба підбігла до кручі й кинулася в річку. Волосся її піднялося вгору, і Дорош бачив, як воно спалахнуло на голові у нещасної жінки. Натовп з ревом і гиканням біг