Шляхом бурхливим. Григорій Бабенко

пан бакаляр Цурка.

      – Нєчістая сіла носіт вас по лєсу. Куда єдєтє?

      – Туди їдемо, де вас нема! – грубо відповів Наливайко.

      Москалі ближче присунулись до подорожніх.

      – Поговорі мнє!

      Але Наливайко вже сам схаменувся, зрозумівши, що так балакати з десятком озброєних їздців серед ночі та ще в лісі не годиться, і через те значно м’якше сказав:

      – Ідемо до себе на винницю.

      – А на тєлєгє кто?

      – На якій телезі?

      – Телезі, телезі… Тарабарщина… Ну, на возу, что – нє поні-маєш?

      – Син та дочка.

      – А слєпого с поводирьом нє відалі? Когда виєхалі із города?

      – Ще завидна… А сліпого з поводатирем не бачили. Бачив якогось старця з хлопцем, так старець зовсім не сліпий.

      «Нащо тато так кажуть, – подумав Дорош, – сказали б, що не бачили, та й годі».

      – Так, так… – сказав москаль, – так он совсєм нє слєпой?

      – Де там сліпий! Ми тільки з города, а він стоїть, на річку дивиться. А що, каже, як перейти цю греблю, чи дійдеш до Панасів-ки? – Дійдеш, кажу. Так він уперед чимчикує, а хлопець за ним ледве встигає. Де там сліпий!

      Їздці згуртувалися ближче один до одного і пошепки забалакали враз.

      – Нє врьот лі? – долетів до Дорошевого вуха скептичний голос одного з москалів.

      – Каби врал, сказал би, что нє відєл, – відповів інший.

      – Так ти говоріш, на Панасовку пашол слєпой?

      – Який сліпий? Він не сліпий.

      – Ну тот… старік с мальчіком?

      – Старець? А хто його знає. Питав дорогу на Панасівку, а куди пішов – не знаю.

      – Ну, ладно… Поворачівай назад, рєбята!

      Москалі повернули коней і поскакали назад.

      «Добре підвіз москаля батько, – подумав Дорош, – я б так не збрехав».

      Подорожні прислухалися, поки зовсім не затихло кінське тупотіння.

      – Цоб! – гукнув на воли Наливайко.

      «А як же запорожець? Чом його не підождати?» – подумав Дорош. Він підвівся й прислухався. Раптом спереду на дорозі спалахнув вогник. Коли на хвилинку він блимнув удруге, Дорош побачив вусате обличчя запорожця, що стояв серед дороги й запалював люльку. Дорош почув легенький запах тютюну, зарився в сіно і трохи згодом заснув.

      V. НА ВИННИЦІ

Винниия Наливайка. – Купання. – Вепр. – Бровко. – Балачки про Хмельниччину. – Козак Жменя. – Подорожній. – Оповідання подорожнього про турецьку неволю. – Вудкарі. – Знову москаль у соболевій шапці

      Коли Дорош прокинувся, був уже ранок. Мажа стала серед невеликої лісової галявини. Випряжені воли стояли коло корита і їли барду. Під грушею, що стояла край галявини, курився вогник, а над вогником, на двох кілках міцно вбитих у землю, на перечці висів казан. Коло казан навколішках стояла Галя і, нахилившись, роздмухувала вогонь. Біляве волосся впало їй на чоло, обличчя почервоніло з натуги. Вона була дуже гарна в цю хвилину, а Дорош, як і всі брати, не помічав краси сестри. На другому краю галявини стояла соснова брусована винниця, де були чани та діжки, а коло неї рублена комора і хата для винників, що мешкали тут. Сонце ще не вийшло з-за лісу, і на галявині лежала ранкова