І не лишилось жодного. Агата Кристи

хто ж то був? Хто це був? Жоден із нас цього не робив!

      Як і суддя, Ломбард повільно озирав кімнату. Якийсь час він затримав погляд на відчиненому вікні, а тоді рішуче кивнув. Раптово очі його спалахнули. Він схопився і побіг до дверей поруч із каміном, що вели в сусідню кімнату.

      Швидким рухом він схопився за клямку й відчинив двері навстіж. Увійшов досередини й одразу ж задоволено вигукнув:

      – От воно що!

      Інші поспішили за ним. Тільки міс Брент залишилася самотньо й прямо сидіти в кріслі.

      У другій кімнаті до стіни, суміжної з вітальнею, було присунуто стіл. На ньому стояв грамофон – застаріла модель із великою трубою, направленою до стіни. Ломбард відсунув трубу вбік і показав три непомітні маленькі отвори, які хтось висвердлив у стіні.

      Налаштовуючи грамофон, він поставив голку на платівку, і одразу ж знову прозвучало:

      – Вам висунуто такі обвинувачення…

      Віра скрикнула:

      – Вимкніть! Вимкніть! Це жахливо!

      Ломбард підкорився.

      Армстронґ зітхнув із полегшенням.

      – Гадаю, це ганебний і безсердечний розіграш.

      Тихо, але чітко суддя Ворґрейв перепитав:

      – То ви вважаєте, що це жарт, так?

      Лікар глянув на нього з подивом.

      – А чим іще це може бути?

      Легко постукуючи себе пальцями по верхній губі, суддя сказав:

      – У цей момент мені важко висловити своє судження.

      Втрутився Ентоні Марстон:

      – Слухайте, є одна річ, про яку ви забули. Хто, хай йому трясця, увімкнув цю штуку й налаштував її?

      – Так, гадаю, це ми повинні з’ясувати, – пробурмотів суддя.

      Він повернувся і пішов до вітальні. Інші попрямували за ним.

      Роджерс тим часом повернувся зі склянкою бренді. Емілі Брент схилилася над міс Роджерс, яка тихо стогнала.

      Роджерс спритно прослизнув між двома жінками.

      – Пропустіть мене, мем. Я з нею поговорю. Етель… Етель… усе гаразд. Ти чуєш? Візьми себе в руки!

      Місіс Роджерс важко дихала. Її очі, вирячені, перелякані, металися по обличчях присутніх. Роджерс нетерпляче продовжував:

      – Етель, опануй себе!

      Лікар Армстронґ м’яко заговорив із нею:

      – Зараз ви заспокоїтесь. Просто нервове потрясіння.

      – Я знепритомніла, сер?

      – Так.

      – Це все той голос, той жахливий голос, наче вирок…

      Її обличчя знову позеленіло, а повіки затремтіли.

      Лікар різко перервав її:

      – Де ж бренді?

      Роджерс поставив склянку на невеличкий столик, хтось передав її лікарю, який схилився над жінкою, що хапала ротом повітря.

      – Випийте, місіс Роджерс.

      Вона пила, трохи похлинаючись та задихаючись. Від спиртного їй стало краще. Обличчя відновило природний колір.

      – Мені вже краще. Просто це так мене вразило, – сказала вона.

      – Звісно, що вразило, – швидко сказав Роджерс. – Мене це теж шокувало. Насправді, я аж тацю впустив. То все клята брехня. Хотів би я знати…

      Його перебили. Просто кашель,