І не лишилось жодного. Агата Кристи

місце! – сказав генерал Макартур. Але почувався він незатишно. Збіса дивне місце!

      Коли вся компанія, піднявшись східцями, вийшла на велику терасу, настрій у всіх покращав. Біля відчинених навстіж дверей на них чекав поштивий дворецький, і його солідний вигляд заспокоїв їх. Та й сам будинок був дуже привабливий, а краєвид із тераси заворожував…

      Дворецький підійшов і ледь вклонився. То був худий високий статечний чоловік із сивою головою. Він звернувся до них:

      – Проходьте, будь ласка, сюди.

      У просторій залі на них уже чекали напої. Ряди пляшок. Настрій у Ентоні Марстона трохи поліпшився. А він уже було подумав, що то якесь сумнівне місце. Нікого з його оточення. Чим же думав старий Борсук, коли відправив його сюди? Однак випивка гідна. Та й льоду вдосталь.

      Що там той дворецький казав?

      Містер Оуен, на жаль, затримується… добереться аж завтра. Йому сказано задовольняти всі їхні бажання… можливо, вони хотіли б пройти у свої кімнати? Вечерю буде подано о восьмій.

      V

      Віра пішла за місіс Роджерс на другий поверх. Жінка відчинила навстіж двері наприкінці коридору, і Віра увійшла в прекрасну спальню з відчиненим великим вікном із виглядом на море та іншим, що виходило на схід. У неї вирвався вигук захоплення.

      Місіс Роджерс запитала:

      – Сподіваюся, тут є усе потрібне, міс?

      Віра оглянула кімнату. Її валізи було доставлено та розпаковано. З одного боку були прочинені двері у ванну кімнату, облицьовану блідо-блакитною плиткою.

      Вона швидко відповіла:

      – Так, дякую.

      – Якщо вам щось знадобиться, подзвоніть у дзвіночок.

      У місіс Роджерс був рівний, монотонний голос. Віра зацікавлено подивилася на неї. Бліда, безкровна, мов якась примара. Дуже ошатний вигляд, прилизане волосся зачесане назад, чорна сукня. Тільки її світлі дивні очі ніяк не зосереджувалися на чомусь одному.

      Віра подумала: «Схоже, вона боїться власної тіні».

      Саме так, вона налякана!

      Здавалося, її оповив смертельний страх…

      Легкий холодок пройшов у Віри по спині. Чого ж саме ця жінка так боїться?

      Вона ввічливо сказала:

      – Я нова секретарка місіс Оуен. Гадаю, вам це відомо?

      Місіс Роджерс промовила:

      – Ні, міс, я нічого не знаю. У мене лише список леді та джентльменів і в які кімнати їх поселити.

      – Місіс Оуен не згадувала про мене? – перепитала Віра.

      Місіс Роджерс закліпала.

      – Я ще не бачила місіс Оуен. Ми приїхали лише два дні тому.

      «Дивні люди ті Оуени», – подумала Віра.

      – Скільки тут прислуги?

      – Тільки я і мій чоловік, міс.

      Віра насупилася. У будинку вісім людей, десятеро з господарем і господинею, а на них працює лише одне подружжя?

      – Я добре готую, – сказала місіс Роджерс. – А мій чоловік – майстер на всі руки. Та я не очікувала, звісно, що приїде стільки гостей.

      – Але ви впораєтеся?

      – Звичайно, міс. Та якщо тут часто