Ольга. Бернхард Шлинк

від грошей на кімнату. Можливо, ти…

      – Розпещений? – Герберт іще більше розвернувся до Ольги, обіпершись правою рукою об землю, а лівою копирсаючись у волоссі, і подивився на дівчину.

      – Мені шкода. Ти не розпещений. Ти не розумієш, як це – бути мною. Але я теж не знаю, що таке бути тобою. Мені здається, що твоє життя легше за моє. А може, мені здається, що моє життя було б легшим, якби я жила так, як ви з Вікторією, і легко могла б піти до жіночої гімназії чи вчительської семінарії. Проте, можливо, якби я була Вікторією, мені б теж хотілося лише поїхати до жіночого пансіону. – Ольга похитала головою.

      Герберт почекав, та вона більше не озивалася.

      – Я піду. – Хлопець підвівся, і тієї ж миті підскочив пес, який тулився до Ольги, аби вона його гладила, і подивився на господаря. Дівчина вже звикла, що її друг іде без зайвих пояснень. А ось те, що за мить близький пес робиться таким чужим, досі завдавало їй болю.

      Герберт пішов, пес стрибнув на нього, бажаючи побігати разом із господарем. Хлопець, граючись, відмовив собаці та одразу ж пришвидшив крок. А тоді зупинився й обернувся до Ольги.

      – У мене немає грошей. Я отримую їх лише тоді, коли мені щось потрібно, і стільки, скільки це щось коштує. На перші свої власні гроші я куплю тобі вічне перо.

      Він кинувся бігти, а Ольга дивилася йому вслід. Уздовж узлісся, буряковим полем, потім дорогою, що вела до обрію і на якій хлопець із псом робилися меншими й меншими, аж поки нарешті не зникли за горизонтом. Вона дивилася йому вслід, сповнюючись ніжністю.

      8

      Ольга з Гербертом закохалися одне в одного. Можливо, цього б не сталося, якби Вікторія не вирвалася з рутини своєї спільноти. Пансіон закривався на літо; коли дівчина повернулася в липні додому, Герберт і Ольга раділи, сподіваючись на колишню радісну близькість, але на них чекало розчарування. Вікторія хотіла, щоб усе було інакше. Її запрошували на танці й свята до сусіднього маєтку, і дівчина чекала, що брат супроводжуватиме її й захищатиме її честь. Ольгу вона не забула й принагідно запрошувала подругу на променад або попити чаю, та потім зізнавалася братові, що не може заводити дружбу з простолюдинкою.

      – Учителька? Пригадуєш панянку Поль, стару діву, котра заміняла нашого вчителя, коли він хворів? Отакою хоче стати Ольга? Вона однаково розуміється на моді не краще за пані Поль. Я хотіла їй допомогти й показати, що слід носити гофровані рукави та вужчі спідниці, а вона так на мене дивилася, наче я розмовляла польською. А може, вона, чого доброго, розмовляє польською? Хіба в неї не слов’янське обличчя? А Ольга Рінке хіба не слов’янське ім’я? І чому вона зі мною так пихато поводиться? Якось по-панібратськи. Їй варто радіти, що вона може у мене повчитися, як слід поводитися та вдягатися.

      Герберта від цього аж нудило. Невже Ольга недостатньо хороша для них? Невже її личко недостатньо гарне? Зустрівшись із нею наступного разу, хлопець уважно все перевірив. Він окинув поглядом її високе, широке чоло, чіткі вилиці, трохи скошені та чарівно