Olya_#2. Володимир Худенко

сторонні паразитичні утворення…Спроба дистанційної активації нейроінтерфейсу…Спроба інсталяції стороннього профілю…Авторизація…

      Усе знов забігало і замигало у неї перед очима – піктограми, вектори, числа, іконки… Кислотно-ядучий масив даних задрижав…

Імунні компоненти НЕАКТИВНІСторонній профіль У СИСТЕМІ

      Щось десь немовби пискнуло чи дзенькнуло, немов по якійсь милозвучній струні різко вдарили, і вона взяла коротку чисту ноту… І перед Олин погляд виплила іконка із зосередженим ледь-ледь округлим дівочим лицем. Дівчина немовби дивилась кудись повз Олю, закусивши нижню губу, іржаво-руде волосся спадало їй на чоло, а в примружених темно-синіх очах грали пекельні бісики…

      – Спокійно-спокійно, міс Рушді… – пробубоніла рудоволоса, немов сама до себе. – Зараз я вас звідти витягну, отак…

      Вона якимось геть нетерплячим рухом вхопила двома пальцями своє іржаве пасмо і заходилась жувати його кінчик…

      – Стук-стук… – глузливо промимрила вона потому, і з її губ вирвався якийсь чи то нервовий, чи то істеричний смішок…

      У ту ж хвилю іконка з нею метнулась у кутик Олиного взору, зробившись ледь не мікроскопічною, а кислотно-ядучий масив даних розсмоктався, лишивши по собі самі куці обривки найпростішого функціоналу…

Sgt. MARTINES взяв(ла) під контроль ваш скафандрАктивація ІМПУЛЬСНОГО КАСТЕТА…

      Олина (чи вже не Олина?) рука різко піднялась, випросталась. Напальники на ній спалахнули блідим вогнем…

Накопичення заряду… 74%

      Округла павутинка прицільної марки прилипла до напівпрозорої шорсткої дуги з полисками чахлого інфопотоку…

ЗАРЯД… 100%

      Олина (чи не Олина?) рука лишень розмахнулась, а клята дуга розлетілась на друзки, навіть не діждавшись удару…

      Лишень якесь таке різке, скрипуче «вжууух!» – і чахле мереживо інфопотоку згасло, а зіщулені вицвілі друзки полетіли в різнобарвний огонь…

Накопичення заряду… 26%

      І тут Оля побачила свої ноги…

      4

      Самі рвані цурпалки її ніг стирчали з в’язкого пекельного полум’я, котре чимось нагадувало сяюче перламутрове молоко… Так, молоко – в’язка молочно-біла субстанція туго обвивала цурпалки Олиних ніг, мінливо переливалась, пульсувала, сліпуче жахтіла уві тьмі…

      Оля коротко скрикнула.

      – Спокійно-спокійно, міс Рушді, – тут же співоче промуркотіла десантниця, що нині окупувала її скафандр. – Отак-от, тихцем…

      І Олині ноги самі по собі неспішно зігнулись у колінах…

      – Із вашими ніжками все нормально… ну – хіба що трошки короткуваті. Як на мій смак.

      Десантниця знов непевно хихикнула, але і той її нетактовний посміх, і в цілому ексцентрична поведінка на диво нині діяли на Олю вкрай заспокійливо…

      – А так усе чу-удово… – ізнов співоче мугикання.

      Пекельне молоко немовби поволі, неохоче стікало з Олиних гомілок і чіплялось за них патьоками, пузирилось у понищених гронах штучної мускулатури…

Запуск відновлення нанодерми…Прискорена регенерація тканин…Контроль