Завдання Героїв . Морган Райс

у відкриту залу.

      “Затримайти його!” – прокричав Маꥳл. – “І тримайте його подалі від погляду Королеви. Я не хочу, щоб його мати засмучувалась від його вигляду у день весілля своєї доньки”.

      “Так, мій сер”, – відповіли вони, закриваючи двері, і поспішили наздоганяти його.

      Маꥳл сидів з червоним обличчям, важко дихаючи, намагаючись заспокоїтися. У тисячний раз він запитував, що ж він такого зробив, чим заслужив таку дитину.

      Він знов подивився на дітей, що залишились. Вони, четверо, подивились на нього, очікуючи у рясній тиші. Маꥳл зробив глибокий вдих, намагаючись сконцентруватися.

      “Залишилося двоє з вас”, – продовжив він. – “І з цих двох я обрав наступника”.

      Маꥳл повернувся до своєї доньки.

      “Гвендолін, це будеш ти”.

      У кімнаті здійнявся гомін. Усі його діти були шоковані, насамперед Гвендолін.

      “Ви все правильно сказали, Батьку?” – спитав Гарет. – “Ви сказали Гвендолін?”

      “Батьку, це велика честь для мене”, – сказала Гвендолін. – “Але я не можу прийняти це. Я жінка”.

      “Справді, жінка ніколи ще не сиділа на троні Маꥳлів. Але я вирішив, що настав час змінити традицію. Гвендолін, в тебе найкращі розум та дух, які я коли-небудь зустрічав у молодої жінки. Так, ти молода, але, дасть Бог, я не помру найближчим часом. І коли прийде час, ти будеш достатньо мудрою, щоб правити. Королівство буде твоє”.

      “Але Батьку!” – закричав Гарет зі збілілим обличчям. – “Я найстарший законний син! Завжди, протягом усієї історії Маꥳлів, правління переходило до найстаршого сина!”

      “Я Король”, – похмуро відповів МакҐіл – “І я диктую традицію”.

      “Але це не чесно!” – благав Гарет нюнявим голосом. – “Я маю бути Королем. Не моя сестра. Не жінка!”

      “Притримай язика, хлопче!” – люто прокричав Маꥳл. – “Ти збираєшся поставити під сумнів моє рішення?”

      “Ви віддали перевагу жінці переді мною? Це ваша думка про мене?”

      “Я прийняв своє рішення”, – сказав Маꥳл. – “Ти поважатимеш його, і слухняно виконуватимеш, як і всі інші піддані мого королівства. Тепер, ви усі можете покинути мене”.

      Його діти швидко схилили голови і поспішили покинути кімнату.

      Але Гарет зупинився у дверях, не наважуючись піти.

      Він озирнувся і подивився в очі батьку.

      Маꥳл міг бачити розпач на його обличчі. Очевидно, він очікував, що сьогодні він стане спадкоємцем. Ба більше: він бажав цього. Відчайдушно. Що анітрохи не дивувало Маꥳла, і що послугувало головною причиною, чому він не зробив цього.

      “Чому ви ненавидите мене, Батьку?” – спитав він.

      “Я не ненавиджу тебе. Я просто не вважаю, що ти підходиш, щоб правити моїм королівством”.

      “Чому це?” – наполягав Гарет.

      “Тому що це – саме те, чого ти хочеш”.

      Обличчя Гарета забагряніло. Ясно, Маꥳл вказав йому на його справжній характер. Маꥳл дивився у очі сина, і бачив, що вони палають ненавистю до нього. Він ніколи не думав, що це можливо.

      Не кажучи більше ні слова,