Завдання Героїв . Морган Райс

прикрашені королівськими атрибутами: соколом – емблемою роду Маꥳлів. В горлі у Тора пересохло – він стояв перед членом королівської родини. Він не вірив своїм очам.

      “Поясніть, юначе”, – звернувся він до Тора. – “Чому Ви увірвалися на нашу арену без запрошення?”

      Тор не встиг відповісти, як раптом прибігли три члени королівської варти. Головний охоронець став, важко дихаючи, і вказав на Тора.

      “Він не підкорився нашим наказам!” – закричав він. – “Я збираюся закувати його в кайдани й кинути до королівської темниці!”

      “Але ж я не зробив нічого поганого!” – запротестував Тор.

      “Невже?” – обурився охоронець. – “А як щодо того, що ти проник у власність Короля без запрошення?”

      “Я всього лише хотів отримати шанс!” – крикнув Тор, обернувшись і благаючи лицаря, члена королівської сім’ї, який стояв перед ним. – “Я лише хотів отримати шанс, щоб вступити в Легіон!”

      “Цей тренувальний майданчик тільки для запрошених, юначе”, – почувся хрипкий голос.

      У коло зайшов воїн років п’ятдесяти, широкий і кремезний, з лисою головою, з короткою бородою і зі шрамом на носі. Він виглядав так, наче все своє життя був професійним солдатом – це було видно і за відзнаками на його обладунках, золотій шпильці на грудях. Він був схожий на командувача. Серце Тора прискорено забилося при його появі. Це був генерал.

      “Мене не запросили, сер”, – сказав Тор. – “Це правда. Але все своє життя я мріяв бути тут. Все, чого я хочу – це шанс показати вам, що я вмію. Я нічим не гірше всіх цих новобранців. Дайте мені всього один шанс, щоб довести це. Будь ласка. Я завжди мріяв про вступ до Легіону”.

      “Це поле битви не для мрійників, юначе”, – відповів той же хрипкий голос. – “Він для бійців. У наших правилах немає винятків – рекрутів обирають”.

      Генерал кивнув і королівська варта підійшла до Тора з кайданами.

      Але несподівано лицар, член королівської сім’ї, вийшов вперед і виставив долоню, зупиняючи охоронців.

      “Можливо, на честь сьогоднішньої події, можна зробити виняток”, – запропонував він.

      Варта з жахом подивилася на нього, явно бажаючи заперечити. Та все ж, вони змушені були прикусити язики в знак поваги до члена королівської родини.

      “Я захоплююся твоєю хоробрістю, хлопче”, – продовжував лицар. – “Перш ніж проганяти тебе, я хотів би подивитися, що ти вмієш”.

      “Але, Кендрику, у нас є правила”, – сказав явно незадоволений генерал.

      “Королівська родина диктує правила”, – суворо відповів Кендрик. – “А Легіон підпорядковується королівської сім’ї”.

      “Ми підкоряємося твоєму батькові, Королю, а не тобі”, – заперечив генерал не менш зухвало.

      Це було справжнє протистояння. У повітрі повисло напруження. Тор насилу вірив в те, що саме він став причиною цього.

      “Я знаю свого батька і знаю, чого б він хотів. Він би побажав дати цьому хлопцю шанс. Саме це ми і зробимо”.

      Через кілька напружених хвилин генерал, нарешті, відступив.

      Кендрик повернувся