Завдання Героїв . Морган Райс

перед ним знов відкрилось небо. Тепер він знаходився на Королівському Дворі.

      Тор не міг повірити власним очам. Тут було ще жвавіше; здавалось, тут одночасно хаотично рухались тисячі людей. Скрізь були великі ділянки з ідеально підстриженою травою і квітники. Уздовж широкої дороги розташувалися кіоски та кам’яні споруди. І посеред всього цього люди Короля – солдати, вбрані в лати. Тор зробив це.

      Від хвилювання він мимоволі підвівся, і саме в цей момент підвода зупинилась, відкинувши його назад до соломи. Він не встиг піднятись, як почув звук клямки, яку відмикають. Тор побачив сердитого лисуватого старого чоловіка, вбраного у дрантя. Він потягнувся до хлопця кістлявими руками і, схопивши за щиколотки, витягнув з підводи.

      Тор випав і приземлився на брудну дорогу, піднявши куряву пилу. Довкола нього залунав сміх.

      “Ще раз ти залізеш у мій віз, хлопче, тебе закують в кайдани! Тобі пощастило, що я не покликав солдат Срібла!”

      Чоловік відвернувся та плюнув, після чого поспішив до підводи, та вдарив коней батогом.

      Тору стало соромно. Зібравшись з думками, він повільно піднявся на ноги. Хлопець оглянувся довкола, двоє перехожих кепкували з нього, і він презирливо посміхнувся у відповідь, змусивши їх відвернутись. Він струсив бруд з одягу і потер руки, його гордість була вражена, але не тіло.

      Настрій повернувся до Тора, коли він озирнувся і збагнув, що щасливий хоча б з того, що дістався так далеко. Зараз, звільнившись з підводи, він зміг, врешті-решт, роздивитись двір. Видовище заворожувало: двір здавався безкінечним. Посередині знаходився кам’яний палац, оточений укріпленими кам’яними стінами, що височіли над ним, прикрашені парапетами, на яких скрізь патрулювали стражі Короля. Довкола нього були зелені поля в ідеальному стані, кам’яні майданчики, фонтани, долина дерев. Це було місто, наповнене людьми.

      Купці, солдати, сановники – всі кудись поспішали. Тору знадобилось кілька хвилин, щоб збагнути, що тут діється щось особливе. Коли він пройшов далі, то побачив приготування – розставляли стільці, споруджували вівтар. Все вказувало на приготування до весілля.

      Серце Тора стиснулось, коли він помітив поодаль лицарський провулок, з довгою стежкою і канатом посередині. На одному полі він побачив солдат, що метали списи в мішені, а на іншому – лучників, що цілились у солому. Здавалось, що всюди відбувались ігри, змагання. Також тут лунала музика – лютні, флейти і цимбали; повсюди вештались мандрівні музики. Всюди було вино та їдло – люди викочували великі діжки та накривали безкінечні столи. Тору здавалось, що він прибув у самий розпал великого свята.

      Попри увесь цей блиск, Тор відчував потребу знайти Легіон. Він вже спізнився, але він мав про себе заявити.

      Тор поспішив до першого чоловіка, якого побачив – до старця, який, судячи зі скривавленого фартуху, був м’ясником. Він поспішав. Всі в цьому місті кудись поспішали.

      “Вибачте, сер”, – звернувся до нього Тор, хапаючи старця за руку.

      Чоловік зневажливо