Завдання Героїв . Морган Райс

категорично відповів Аргон.

      Маꥳл повернувся і втупився у нього.

      “Ти знав, що я не зможу. Ти бачив це, чи не так?”

      “Так”.

      Маꥳл міркував.

      “Мене лякає, коли ти відповідаєш прямо. Це не схоже на тебе”.

      Аргон стояв мовчки, і Маꥳл зрозумів, що він більше не зронить і слова.

      “Сьогодні я назву свого наступника”, – сказав Маꥳл. – “Мені здається, що непотрібно називати спадкоємця у цей день. Це забирає радість короля від весілля його дитини”.

      “Можливо, радість має бути стриманою”.

      “Але мені залишилось царювати ще стільки років”, – виправдовувався Маꥳл.

      “Можливо, не так багато, як ти думаєш”, – відповів Аргон.

      Маꥳл примружився, розмірковуючи. Що він хотів сказати?

      Але Аргон не додав ні слова.

      “Шість дітей. Кого мені обрати?” – поцікавився Маꥳл.

      “Навіщо питати мене. Ти вже зробив свій вибір”.

      Маꥳл подивився на нього. “Ти багато бачиш. Так, це правда. Але мені цікава твоя думка”.

      “Я думаю, ти зробив мудрий вибір”, – відповів Аргон. – “Але пам’ятай: король не може правити з могили. Незалежно від того, кого обрав ти, доля завжди робить свій вибір сама”.

      “Чи житиму я, Аргоне?” – серйозно спитав Маꥳл. Це питання турбувало його з тих пір, як він прокинувся попередньої ночі серед нічного кошмару.

      “Минулої ночі мені снилася ворона”, – додав він. – “Вона прилетіла і вкрала мою корону. Тоді інша схопила мене і потягла геть. Коли вона несла мене, я бачив під собою своє королівство. Воно стало чорне. Безплідне. Пусте”.

      Він підняв очі до Аргона. Його очі були мокрі.

      “Чи був це сон? А чи щось більше?”

      “Сни завжди – це щось більше, чи не так?” – сказав Аргон.

      Маꥳла охопила порожнеча.

      “Де криється небезпека? Скажи мені лиш це”.

      Аргон підійшов ближче і витріщився в очі Маꥳлу, якому стало моторошно.

      Він нахилився і прошепотів:

      “Завжди ближче, ніж ти думаєш”.

      РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

      Тор сховався в соломі в задній частині возу, який віз його ґрунтовою дорогою. Він прокрався до дороги минулої ночі і терпляче чекав, доки не з’явиться хтось з достатньо великою підводою, в якій він би міг непомітно сховатись. Вже стемнішало, і підвода просувалась достатньо повільно для того, щоб він міг розбігтися і застрибнути у неї. Тор опинився у сіні і заховався у ньому. На його щастя, він не був помічений. Хлопець не був впевнений, що прямує до Королівського Двору, але віз рухався у потрібному напрямку, і з такими розмірами і мітками навряд чи міг прямувати в інше місце.

      Тор їхав усю ніч, він не міг заснути, пригадуючи про свою зустріч з Сиболдом, з Аргоном. Він думав про свою долю, про свій колишній дім і про матір. Він відчував, що всесвіт відповів йому, повідомивши тим самим, що в нього інша доля. Тор лежав, поклавши руки під голову і споглядаючи на нічне небо, що виднілось крізь порваний брезент возу. Він спостерігав за всесвітом, таким яскравим, з його далекими червоними