Шопоголік на Мангеттені. Софи Кинселла

ласка, введіть свій особистий ідентифікаційний номер, – повторює люб’язний голос.

      – Але я не знаю ніякого дурнуватого особистого ідентифікаційного номера! – кажу я. – Швидко, Сьюз, якби ти була мною, який би ти обрала ідентифікаційний номер?

      – О-о-ой! – каже Сьюз. – Гммм… Я б обрала… ммм… 1234?

      – Будь ласка, введіть свій особистий ідентифікаційний номер, – твердить голос, і, їй-богу, він стає якимось роздратованим.

      Господи, оце справжній стрес.

      – Спробуй код мого велосипедного замка, – пропонує Сьюз. – 435.

      – Сьюз, мені потрібен мій номер. Не твій.

      – Ти могла обрати такий самий. Усяке буває!

      – Будь ласка, введіть…

      – Гаразд! – верещу я і натискаю 435.

      – На жаль, – відказує голос. – Цей пароль недійсний.

      – Я знала, що він не підійде!

      – А міг і підійти, – захищається Сьюз.

      – І взагалі, він має бути з чотирьох цифр, – мовлю я, аж раптом у мене щось виринає з пам’яті. – Мені треба було подзвонити й зареєструвати його… я стояла на кухні… і… так! Так! Я саме купила нові туфлі «Карен Міллен» і дивилася на ціну… й оті цифри обрала!

      – І скільки вони коштували? – збуджено питає Сьюз.

      – Вони коштували… 120, а зі знижкою… 84,99!

      – Набирай! 8499!

      Я захоплено натискаю кнопки «8499» і просто вухам своїм не вірю, коли той голос промовляє:

      – Дякуємо! Ви телефонуєте до «Ендвіч-Банку». «Ендвіч-Банк» – із турботою про вас. Щоб дістати інформацію про заборгованість, натисніть «1», про виплати іпотеки – натисніть «2», про кредитний ліміт та банківські витрати – натисніть «3», про…

      – Правильно! Я додзвонилася, – глибоко зітхаю, почуваючись Джеймсом Бондом, який щойно зламав код, прагнучи врятувати всесвіт. – Куди далі – інформація щодо заборгованості? Чи кредитний ліміт і банківські витрати?

      – Ліміт і витрати, – впевнено говорить Сьюз.

      – Добре.

      Я натискаю «3», і за мить лунає радісний ніжний голос.

      – Добридень, вас вітає головний кол-центр «Ендвіч-Банку». Я Дона, чим можу допомогти вам, міс Блумвуд?

      – Ой, добридень! – спантеличено вітаюсь я. – Ви жива?

      – Так! – зі сміхом відповідає Дона. – Я жива. Чи можу я вам допомогти?

      – Гм… так. Я телефоную, тому що мені треба підвищити кредитний ліміт. Ну, розумієте, на кілька сотень фунтів або й на більше, якщо це можливо…

      – Зрозуміло, – люб’язно каже Дона. – На це є певна причина? Чи просто загальні потреби?

      Вона говорить так ласкаво й доброзичливо, що я відчуваю, як починаю заспокоюватись.

      – Ну, річ у тому, що мені довелось останнім часом інвестувати певну суму в мою кар’єру, а потім надійшли кілька рахунків і… заскочили мене зненацька.

      – Он як, – співчутливо каже Дона.

      – Ну, не те щоб у мене якісь проблеми… Це просто тимчасово.

      – Тимчасово, – повторює операторка, і я чую, як вона клацає клавішами.

      – Правда, може, я й ставилася до своїх боргів абияк. Але головне, що я все сплатила. Я думала,