Капітан Смуток. Сергій Мартинюк

то була далеко не гра – світ дітей тільки обіжно видається казкою із безпечними декораціями та хеппі-ендом. Якщо придивитися уважніше, можна помітити: світу цьому не бракує ані прагматизму, ані жорстокості, ані зверхності сильніших над слабшими, ані ненависті, ані всього іншого, про що ми говоримо, коли намагаємось змалювати цинічний світ дорослих. Діти теж убивають. Хоча й роблять це безкровними методами: словами та вчинками.

      – Діти – квіти! – говорив Пі.– Крокуси. Спочатку вони критично знижують твій тиск, а потім… а потім твоє серце несподівано завмирає.

      Маю підозри, що саме в колі тих дорослих бахурів Пі досконало вивчив мистецтво добротного пацанячого мату, спробував і спиртне, і цигарки, і картярські ігри. Там же, я певен, він уперше почув багато з того, про що порядні батьки зі своїми невинними дітками у віці восьми чи навіть десяти років не насмілюються заговорити, нарікаючи потім на негативні впливи вулиці та передчасне дозрівання.

      Пі випередив і нас із нашим часом, і себе.

      7

      Не знаю, чому я згадую про це саме зараз, та якогось літа в другій половині 90-х, знічев’я блукаючи на самоті між гаражами, я застукав Пі та ще одного трохи старшого пуцвірінка за не вельми зрозумілим мені заняттям: ті зосереджено витискали вміст тюбиків клею «Момент» у звичайні кульки, після чого спрагло вдихали з них розляпану всередині жовтаву бридоту.

      На мою присутність хлопаки особливо не зважали, хоча й помітили, як я підходив. Судячи з того, як за трохи Пі з напівзакритими очима почав дертися на іржаву стінку гаража, немов намагаючись пройти крізь неї всередину, ввижалося йому щось питомо позамежне. Я поспіхом лишив їх за гаражами, намагаючись не домислювати дитячими мізками зайвого.

      Приблизно тоді нашим будинком поповзли мацаки чуток, що Пі наркоман і дітям небажано підтримувати з ним будь-які стосунки. Мало хто сприйняв це серйозно: харизма самовпевненого хулігана та ореол таємничості навколо нього брали гору над недалекими пересторогами дорослих. Навіть якщо і так, то це особиста справа Пі, його життєвий вибір.

      Зрештою, що дорослі могли знати про наше життя? Вони жили цілком іншим. У них була своя дідівщина – у нас своя. І єдине, що нас єднало, окрім спільного унітаза та кухонного столу,– це те, що і в їхньому, і в нашому світі безтілесні духи так і лишалися безтілесними духами.

      Пі ніколи не був наркоманом. НІКОЛИ! Це так, щоб ви мали на увазі: наркотики в житті Пі нічого ніколи не вирішували. Якщо й були якісь дійсно небезпечні речовини чи препарати, то всі вони містилися всередині самого Пі. Він сам був залежністю для багатьох. Солодкою і болючою, як любов, котра несподівано падає нам на голову і так само несподівано зникає.

      – Любов має колір і властивості першого снігу,– замріяно повторював Пі.– Ніжна, цнотлива білосніжна барва, короткочасна і ледь вловима. Потрапивши до рук людських, вона лишає по собі тільки воду. Солону на смак, мертву на дотик.

      8

      На