Паризький архітектор. Чарльз Белфор

перебуває в небезпеці, – і неважливо, чи народився він французом, а чи ні. Я просто вирішив не бути байдужим до чужого горя.

      «Егоїзм, що приносить незручність» у даній ситуації недостатньо характеризував те, що відбувалося», – подумав Люсьєн. А стосовно християнства він був згоден зі своїм батьком: це набір вірувань, що сповнені благими намірами, та абсолютно не придатні в реальному житті.

      – Ну що, месьє Бернар, – продовжив Мане, – я плачу вам дванадцять тисяч франків за створення схованки, якої не зможуть виявити навіть під час найретельнішого обшуку. Це – виклик вам як архітектору. У мене є чудові виконавці-майстри, та вони не архітектори – не маючи вашого бачення, не зможуть запропонувати такого розумного розв'язання проблеми, як це зробили б ви. Ось чому я прошу у вас допомоги.

      – Месьє, я категорично відмовляюся. Це безумство. Я не зважуся на таке.

      – Сподіваюся, ви все ж таки обміркуєте мою пропозицію, месьє Бернар, бо відчуваю, що вона може стати взаємовигідним співробітництвом. Погоджуйтесь. Тільки на один раз.

      – Ніколи, месьє! Я ніколи не погоджусь.

      – Я розумію, що прийняти таке серйозне рішення, можна сказати, смертельно небезпечне, не можна ось так, притьмом. Подумайте, будь ласка, над моєю пропозицією, та не довго. Чекаю на вашу відповідь сьогодні о шостій вечора в кафе «Дю Монд». Знаю, для проектування вам треба все ретельно оглянути в квартирі, тому зачиніть двері, коли впораєтеся, ось ключі. А зараз, месьє, маю вас залишити.

      Люсьєн кивнув, спробував щось промовити, та вирішив, що краще промовчати.

      – До речі, завтра о дев'ятій ранку я підписую контракт на виробництво моторів для «Хейнкель Аерокрафт Воркс». Мої підприємства не в змозі виконати таке велике замовлення, тому планую розширити мій завод у Шавілі й шукаю архітектора, – сказав Мане, прямуючи до дверей. – Може, когось порадите?

      Глава 3

      Кімната закружляла перед очима, і Люсьєн трохи втратив орієнтацію, тому мало не впав. Йому довелося сісти на підлогу й стримуватися, щоб не знудило.

      – Що за день! – пробурмотів він.

      Зазвичай Люсьєн був ладен на все, щоб отримати роботу. Колись він навіть кохався з дуже гладкою дружиною одного виноторгівця, Гатьє, аби вона переконала чоловіка, що ніхто краще за Люсьєна не впорається з проектом нового магазина на рю Вано. Архітектурний проект і справді виявився настільки вдалим, що, врешті, нічого не довелося змінювати.

      Але сьогоднішня пропозиція була геть іншою справою. Та й чи варто ризикувати через дванадцять тисяч франків і комісійні? Мертвому гроші не потрібні. Насправді Люсьєна непокоїло не те, що він може померти, а те, що перед смертю його катуватимуть. Він знав із гідних довіри джерел, що німці катують усіх, хто не хоче з ними співробітничати. На них чекають дні моторошних страждань перед смертю або, якщо гестапо зглянеться, що було рідкістю, – відправка до табору.

      Парижани швидко зрозуміли, що німецькі солдати не всі однакові. Їх можна було поділити на три групи.

      Представники найбільшої групи,