Вампір із Сассексу (збірник). Артур Конан Дойл

ви знаєте, докторе Гакстейбл, його світлість не хоче, щоб ця справа набула розголосу. Він вважає за краще не посвячувати в неї зайвих людей.

      – Це легко виправити, – пробурмотів переляканий педагог. – Містер Шерлок Голмс може повернутися до Лондона ранковим потягом.

      – Не збираюся робити цього, професоре! – із ввічливою посмішкою сказав Голмс. – Північне повітря таке приємне й настільки корисне для здоров’я, що я вирішив згаяти кілька днів тут, на рівнинах, а вже розважатися буду, як зумію. Чи знайду притулок під вашим дахом, чи в сільському заїзді, це, природно, залежить лише від вас.

      Нещасний педагог розгублено роззявив рота, але тут його врятував звучний бас рудобородого герцога, що прозвучав наче гонг, яким закликають до обіду.

      – Містер Вайлдер має рацію, докторе Гакстейбл, вам варто було б порадитися зі мною. Але оскільки ви вже посвятили містера Голмса в усю цю справу, з нашого боку було б нерозумно відмовлятися від його допомоги. Вам немає потреби селитися в сільський заїзд, містере Голмс, буду радий прийняти вас у себе в Голдернесс-холі.

      – Красно дякую, Ваша світлосте. Однак в інтересах нашої справи, мабуть, мені краще залишитись тут, на місці подій.

      – Не хочу вас неволити, містере Голмс. Але якщо вам знадобиться якась інформація від мене чи містера Вайлдера, ми до ваших послуг.

      – Мені, мабуть, усе ж доведеться побувати в Голдернесс-холі, – повідомив Голмс. – А зараз, сер, я лише хотів би знати, як ви пояснюєте таємниче зникнення вашого сина.

      – Важко сказати, сер.

      – Даруйте, якщо торкнуся неприємної для вас теми, але без цього ніяк не можна. Чи не думаєте ви, що до цього причетна герцогиня?

      Міністр зволікав із відповіддю.

      – Ні, не думаю, – сказав він урешті-решт.

      – Тоді саме собою напрошується інше пояснення: можливо, хлопчика викрали, щоб отримати за нього викуп? Таких вимог не було?

      – Ні, сер.

      – Ще одне запитання, Ваша світлосте. Я знаю, що ви писали синові в день його зникнення.

      – Ні, це було напередодні.

      – Справді. Але він отримав ваш лист саме того дня?

      – Авжеж.

      – Чи не було в цьому листі чогось такого, що могло схвилювати його або подати йому ідею втекти?

      – Певна річ, ні, сер!

      – Лист ви відправили особисто?

      За герцога роздратовано відповів секретар:

      – Його світлість не має звички персонально надсилати свою кореспонденцію. Цей лист залишили разом із іншими на столі в кабінеті, й усю кореспонденцію я поклав у торбу для пошти.

      – Ви впевнені, що серед інших листів був і цей?

      – Атож, я його бачив.

      – Скільки листів ви написали того дня, Ваша світлосте?

      – Чи то двадцять, чи то тридцять. У мене широке листування. Але, мені здається, що ми дещо відхилилися від суті справи.

      – Ні, чому ж! – заперечив Голмс.

      – Я порадив поліції спрямувати пошуки на південь Франції, – продовжував герцог. – Повторюю: не