Вампір із Сассексу (збірник). Артур Конан Дойл

Читать онлайн.
Название Вампір із Сассексу (збірник)
Автор произведения Артур Конан Дойл
Жанр Классические детективы
Серия Істини
Издательство Классические детективы
Год выпуска 1924
isbn 978-966-03-7836-0, 978-966-03-8132-2



Скачать книгу

У самій її середині, на сирій землі, чітко виднілися сліди від велосипедних коліс.

      – Ура! – вигукнув я. – Ось і велосипед!

      Але Голмс похитав головою, і вираз його обличчя був не стільки радісний, скільки здивований і насторожений.

      – Велосипед є, та не той, – зауважив він. – Я вивчив сорок два різних відбитки велосипедних шин. Ці, як бачите, фірми «Данлоп», та ще й із латкою. У Гайдеґґера були палмерівські, із повздовжніми смужками. Про це мені сказав учитель математики Евелінґ. Отже, проїжджав тут не Гайдеґґер, а хтось інший.

      – Хлопчик?

      – Якби ж ми могли довести, що він мав велосипед! Але нас запевняють, що велосипеда в нього не було. Ці сліди, як ви можете самі переконатися, ведуть від школи.

      – Або в напрямку школи.

      – Ні, мій любий, Ватсоне. Відбиток заднього колеса завжди глибший, бо на нього припадає більша вага. Ось бачите? У кількох місцях він збігся з менш ясним відбитком переднього та знищив його. Ні, велосипедист точно їхав від школи. Можливо, він не має жодного відношення до наших розшуків, але все ж перед тим, як продовжити, слід піти назад цим слідом.

      Так ми й вчинили, і через двісті-триста ярдів там, де стежка звернула зі заболоченої ділянки, відбиток велосипедних коліс зник. Але далі стежку перетинав струмок, і за ним сліди знову відновилися, хоча їх і встигли затоптати корови. Потім стежка заглибилася в Косий клин – гай, що доходив майже до самої будівлі школи. Велосипедист, вочевидь, виїхав із цього гаю. Голмс сів на валун і підпер підборіддя руками. Поки він незворушно так сидів, я встиг викурити дві цигарки.

      – Ну, що ж, – сказав нарешті мій товариш, – завбачлива людина, звісно, може поміняти шини свого велосипеда, щоб заплутати сліди. Але мати справу зі злочинцем, котрий має аж такий дар передбачення, було б для мене великою честю.

      Залишимо це питання невирішеним і повернімося до болота, бо там ще не все обстежили.

      Ми продовжили свій ретельний огляд заболоченої ділянки рівнини й незабаром були належно нагороджені. Голмс побачив ще одну брудну стежку і, підійшовши до неї, радісно зойкнув. Посередині тягнулися тонкі, як телеграфні дроти, смужки. Це були відбитки палмерівських велосипедних шин.

      – Ось де проїжджав гер Гайдеґґер! – схвильовано промовив Голмс. – Мої висновки були не такі вже й кепські, Ватсоне!

      – З чим вас і вітаю.

      – Але до кінця ще далеко. Прошу вас, не ступайте на стежку. Ходімо цим слідом. Він, либонь, скоро урветься.

      Однак у цій частині рівнини раз у раз траплялися тонкі місця, і хоча велосипедний слід часто губився, ми щоразу знаходили його.

      – Помічаєте, – сказав Голмс, – що тут велосипедист натиснув на педалі? Це цілком очевидно. Погляньте ось сюди, де збереглися сліди і переднього, і заднього колеса. Вони однаково чіткі. А це можна пояснити лише тим, що велосипедист переніс центр ваги на кермо, як роблять спортсмени. О Боже, він упав!

      На брудній стежці виднівся широкий і довгий мазок. Далі були помітні