Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар

завгодно. Речей, наркотиків, зброї, людей.

      – І хто запросив?

      – Приватна охоронна компанія. Побачили моє відео в соціальних мережах.

      – А сестрі не показував! – ображаюся. – Що за відео?

      – У нас на садах дачу пограбували. Брукс знайшла злодіїв.

      – Серйозно?

      – Ти сумнівалась у талантах Брукс?

      Мені начхати на таланти Брукс і породистість чемпіона Брайана! Мені б зрозуміти, що робити з дописами старого нотаріуса Реформаторського і де подівся молодий розгодований нотаріус Герман. Несподівана думка – п’яте колесо. І не відчіпляється, крутиться.

      – Ромко, ти дійсно можеш мені допомогти, – прискіпливо дивлюся на брата.

      – Давай. – Ромка добрий. Добрий і щедрий до всіх, хто не заважає йому любити Брайана і Брукс.

      – Хочу знайти одну людину. Не питай тільки: а що сталося і таке інше. Від мене що вимагається? Принести якусь річ тої людини? Майку, сорочку, черевик. Так?

      – Тільки не нові.

      – Так! Розумію. Не нові.

      – І окреслити територію пошуку. Бо ж, якщо та людина ніколи не була в Києві, навряд чи ми знайдемо тут її сліди.

      – Не розмовляй зі мною, як з дебілкою!

      – Добре. Повернуся з Шотландії…

      – Ні! – перебиваю Ромку. – Треба зараз! Давай завтра.

      – Не можу.

      – Скотина!

      – Чесно, не можу. Завтра літак!

      – Не бреши! Ти сказав «на днях».

      – Підготувати тебе хотів.

      – До чого?

      Ромка дивиться на мене благально, гладить Брукс за вухом. Що?! Хоче Брукс мені на шию повісити, поки Брайан запліднюватиме сук у Шотландії?

      – Ромко, це нечесно! Я працюю цілодобово. Брукс знудиться.

      – Брукс навчить тебе жити повноцінним життям, – відповідає брат. – Радіти, робити перерви в роботі, виходити на свіже повітря, аби пересвідчитися: свіже повітря ще є, і це прекрасно. Годуватимеш її двічі на день, значить, і сама не забудеш поїсти, бо от скажи, хіба я не правий? Ти ж забуваєш поїсти.

      – Не забуваю.

      Ромка не лінується: підхоплюється з дивана, розчахує холодильник із двома підсохлими бананами всередині.

      – У мене є кава! І цукор! І галети! – психую. – Хочеш кави? Тоді візьми чайник і набери води з-під крана, бо чайник, здається, порожній.

      – Завтра зранку привезу чистої води і запас продуктів для Брукс, – відповідає Рома. – Що для тебе купити?

      – Для мене? – дивуюся. – Борги віддай, якщо вже в тебе все тепер – шоколад.

      – Не можу. Яні з Катрусею відіслав.

      – Добре! Тоді я тобі дам грошей! Звичайно! Це ж вихід! Дам тобі грошей, наймеш для Брукс доглядальника чи здаси в готель для тварин. Можу навіть знайти в Інтернеті адреси таких готелів.

      У мене прекрасний брат. Дивиться на мене, як Христос на всіх землян скопом.

      – Віддати Брукс у чужі руки? А раптом вона подумає, що я її покинув?..

      Брукс повільно підводиться, дивиться на Ромку уважно, переводить на мене свої прекрасні бурштинові очі.

      – Добре.