На лезі клинка. Джо Аберкромби

солдат. Першим прорвався крізь пролом під час облоги Ульріока і тому подібне.

      – Так, майора Веста тут дуже шанують…

      – Але він буває таким занудою, правда? Дуже полюбляє виглядати загадковим і заклопотаним.

      Вона зобразила легку, відсторонену посмішку і замислено потерла підборіддя, достоту як робив її брат. Арді передала образ настільки чудово, що Джезаль мав би засміятися, але він почав переживати, що вона йде надто близько біля нього, і надто інтимно тримає його за руку. Ні, він аж ніяк не проти. Радше навпаки, але на них дивляться люди.

      – Арді, – мовив він.

      – А це, напевно, Алея Королів.

      – Е-е, так, Арді…

      Вона роздивлялася величну статую Харода Великого, чий суворий погляд був спрямований кудись у далечінь.

      – Це Харод Великий? – запитала вона.

      – Е-е, так. У темні віки, задовго до Союзу, він воював за те, щоб возз’єднати Три Королівства. Харод Великий став першим верховним королем.

      «Ну ти й дурень, – подумав Джезаль, – вона це і без тебе знає, всі це знають».

      – Арді, я гадаю, що твій брат був би…

      – А це Баяз, Перший з-поміж магів?

      – Так, він був найвірнішим радником Харода. Арді…

      – Це правда, що для нього досі тримають місце у Закритій раді?

      Джезаля захопили зненацька.

      – Я чув, що там стоїть вільний стілець, але я не знав, що…

      – Вони всі виглядають такими серйозними, правда?

      – Е… Гадаю, тоді були серйозні часи, – відказав він, криво усміхаючись.

      Проспектом на величезному, змиленому коні, відсвічуючи на сонці золотими крильцями шолома, нісся лицар-герольд. Дрібні службовці розбігалися, даючи йому дорогу, і Джезаль також спробував м’яко відвести Арді вбік. На його превелике здивування, вона не рухнулася з місця. Кінь пролетів за кілька дюймів від неї, так близько, що вітер здійняв її волосся Джезалю в обличчя. Вона обернулася – від хвилювання її щоки розрум’янилися, а в усьому іншому на ній ніяк не позначився близький подих смерті.

      – Це був лицар-герольд? – запитала вона, коли знову взяла Джезаля під руку і повела вглиб Алеї Королів.

      – Так, – пискнув Джезаль, гарячково намагаючись оволодіти своїм голосом. – На лицарів-герольдів покладена велика відповідальність. Вони передають послання короля у кожний куточок Союзу. – Його серце втишилося. – І навіть за Кругле море, в Енґлію, Дагоску і Вестпорт. Їм довірено говорити від імені короля, і тому вони можуть розмовляти лише про королівські справи, і ні про що інше.

      – Коли я добиралася сюди, з нами на човні був Федор дан Хаден, лицар-герольд. Ми розмовляли декілька годин. – Джезаль зробив безуспішну спробу приховати своє здивування. – Ми говорили про Адуа, про Союз, про його сім’ю. До речі, згадувалось і твоє ім’я.

      Джезаль знову не спромігся приховати збентеженість.

      – У зв’язку із прийдешнім Турніром. – Арді нахилилася до нього ще ближче. – Федор висловив думку, що Бремер дан Ґорст розіб’є тебе в пух і прах.

      Джезаль ледь не похлинувся,