Украдене щастя (збірник). Іван Франко

захисту від бурі, злив і грому.

      Поете, тям, зазнати маєш ти

      Всіх мук буття, всіх болів і унижень,

      Заким дійдеш до світлої мети.

      Поете, тям: лиш в сфері мрій, привиджень,

      Ілюзій і оман твій рай цвіте,

      А ґеній твій – то міць суґестій, зближень.

      Пророцький дар у тебе лиш на те,

      Щоб іншим край обіцяний вказав ти,

      А сам не входив у житло святе.

      І серце чулеє на те лиш взяв ти,

      Щоб кождому в день скорби пільгу ніс,

      І в горю слово теплеє сказав ти.

      Та з власним горем крийся в темний ліс!

      Ніхто до тебе не простягне руку

      І не отре твоїх кривавих сліз.

      Та не міркуй, що родивсь ти на муку,

      Бо й розкошів найвищих маєш часть,

      У творчій силі щастя запоруку.

      Усе, чого тобі сей світ не дасть,

      Знайдеш в душі своїй ясніше, краще:

      Найвищу правду і найбільшу власть.

      Ото й минай все темне, непутяще,

      Весь злудний блиск, тріумфи хвилеві,

      Все підле, самолюбне і пропаще.

      І бережи на своїй голові

      Вінок незв’ялий чистоти, і ласки,

      І простоти, мов квіти полеві.

      У маскарад життя іди без маски,

      На торжище цинізмів і наруг

      Виходь з ліхтарнею з старої казки:

      В ній щезне тіло, появиться дух,

      Прозора стане явищ темна маса.

      І будь ти людям не суддя, а друг.

      І дзеркало, й обнова. Guarda e passa[74].

* * *

      Гуманний будь, і хай твоя гуманність

      Пливе з криниці чистої любови,

      Якої не мутить пиха й захланність.

      Гуманний будь не так, як богослови,

      Що надприродним ліктем довг свій мірять,

      Льву такають, а гримають ослові,

      Братами мають тих лише, що вірять

      У їх закон, в їх повісті і чуда,

      До «вічних благ» все ласо зуби шкірять,

      Та цідять муху, щоб ковтнуть верблюда.

      Не те, щоб всіх любив, – се вже надміру,

      А не бажай нікому зла та худа.

      Всіх бляґ і брехень не бери на віру,

      На фальш і зраду май порядний дрюк

      І не давай з братів лупити шкіру.

      Лише не сердься, не заламуй рук,

      Котячу флеґму май усе в запасі,

      Не вір облесним, стережися злюк,

      А дармоїдам все кажи: А засі!

* * *

      Як трапиться тобі в громадськім ділі

      Здобути голос, вплив якийсь і значність,

      Народ вести, снувати плани смілі,

      То пам’ятай і все май ту обачність,

      Не вірити і не дуфать ніколи

      На княжу ласку й на народну вдячність.

      Бо княжа ласка, як той сніг на поли,

      Що вітер здує, в південь злиже сонце

      І лишить чорний ґрунт, пустий і голий.

      Народна вдячність, ти, фатальний гонче,

      Що з злою вістю все прибудеш вчасно,

      А з доброю все спізнишся доконче!

      І не міркуй, що де ти бачиш ясно,

      Там іншим з твого слова засвітає,

      Хаос

74

«Подивись і минай» (італ.) – цитата з «Божественної комедії» Данте («Пекло», пісня ІІІ). – Упоряд.